Вірш А. С. Пушкіна “…Знову я відвідав…” (Сприйняття, тлумачення, оцінка.)

Вірш “…Знову я відвідав…” написано Пушкіним в 1835 році, у селі Михайлівськім у важке для нього час.

Назрів конфлікт із великосвітським суспільством, що не могло простити Пушкіну його духовної переваги. Господарство

Розвалюється, ростуть неоплатні борги. Пушкіна намагається розірвати це коло: вирішує порвати зі столичної

Життям, оселитися в села, почати господарювати.

Перебування Пушкіна в Михайлівськім в 1835 році викликало хвилю спогадів про минуле й роздум про Майбутнє.

У вірші даний майже точний, реальний пейзаж

Михайлівського, показані улюблені поетом місця. Михайловское встає

Перед поетом як свідчення про “загальний закон” розвитку життя. Цей філософський зміст закладений у вірші.

…Знову я відвідав

Той куточок землі, де я провів

Вигнанцем два роки непомітних.

…Але тут знову

Минула мене объемлет жваво,

И, здається, вечор ще бродив

Я в цих гаях.

Серед цих думок про минуле Пушкіна хвилює спогаду про няньку. Вигляд няньки тепер, у роки щиросердечної тривоги, в

Обстановці конфлікту, що загострився, з “світлом”, стає особливо дорогим, близьким:

От опальний будиночок

Де

жив я з бідної нянею моєї.

Уже бабусі немає – вуж за стеною

Не чую я кроків її важких,

Ні кропіткого її дозору.

У цих повних ніжній вдячності віршах жаль об минулому, вдячна пам’ять про няньку. З образом няньки в Пушкіна

Зв’язані не тільки особисті спогади, не тільки гаряча вдячність її турботам. Він протиставляє її просту й

Цільну натуру, її народну мудрість внутрішній порожнечі її суспільства, що оточувало.

Пушкін малює пейзаж Михайлівського, вид, що відкрився з лісистого пагорба, на якому він особливо любив сидіти, дивлячись на

Озеро:

От пагорб лісистий, над яким часто

Я сидів нерухомий…

Пушкін малює точний, буденний пейзаж – вид озера з рибалкою, що тягне невід, з неуважними по берегах селами, з

Старим млином, ЩоСкривив. Це картина, що він щодня спостерігав.

Центральне місце у вірші займає опис улюблених поетом трьох сосон, навколо яких розкинулася молода

Поросль володінь дідівських.

Пушкін прибігає до поетичних засобів вираження: порівняння, метафори.

В основі образа “зелена сім’я”. Звідси й кущі, які тісняться, “як діти” і старе самотнє дерево – “похмурий”,

“старий холостяк”. Ця метафора розростається в цілі метафоричні ряди.

Весь вірш як би підготовляє основний образ – образ молодої зеленіючого гайка, що персоніфікує цілий рух

Життя, її розвитку, віру поета в майбутнє. Ця картина “плем’я младого, незнайомого” і викликає в Пушкіна рядка повні

Оптимізму.

Здраствуй, плем’я

Младое, незнайоме!

Пушкін бачить безсмертя у вічній зміні матерії, у розвитку життя. Він привітає молодість, ті нові покоління,

Які прийдуть йому на зміну.

Думка про онука, що почує в майбутньому “привітний шум” тих дерев, що при житті поета були ще лише молодий

Поросллю, говорить про незмінне торжество життя. І тому в мрії поета онук пройде цими місцями, з “приємної бесіди

Вертаючись”, “веселих і приємних думок повний”, тобто в тім веселому бадьорому настрої, що народжувалося в самого

Пушкіна від зустрічей із друзями.

У цьому розкривається ідея вірша, його ліричний і філософський підтексти. Це ідея вічного відновлення природи,

Ідея безсмертя.

Вірш написаний із граничною простотою й точністю. Пушкіна відмовився від рими, звертається до білого п’ятистопного

Неримованому віршу, часто вживає синтаксичні переноси, які різко підкреслюють природність інтонації, її

Ритмічну роль, тобто він звертається до прозаїчної волі інтонаційної й синтаксичної побудови фраз. Але це

Не перетворює вірш у прозу, тому що постійно зберігається п’ятистопний ямб.

Гімном всеперемагаючого життя, вірою в розумність усього існуючого, вірою в майбутній перейнятий цей вірш.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Вірш А. С. Пушкіна “…Знову я відвідав…” (Сприйняття, тлумачення, оцінка.)