Вірш А. С. Пушкіна “Поетові” (сприйняття, тлумачення, оцінка)

Тема вірша (сонета) “Поетові” – поет і суспільство. Я думаю, що це звертання, насамперед, автора до самого себе. Пушкіна міркує про нелегку долю поета, про його складний, тернистий життєвий шлях. Доля непередбачена: те підніме, то відкине, стане в особі рідної матері й раптом обернеться злою мачухою.

Звертаючись д самому себе, Пушкін, безсумнівно, має на увазі й узагальнений образ поета. Скільки їх, “служителів музи”, пройшли випробування славою, наклепом, “любов’ю народної”, “судом дурня” чи всякий витримає, не зігнеться

перед такими перипетіями долі? Пушкіна, навчений життєвий досвідом, має право дати пораду:

Але ти залишися твердий, спокійний і похмурий.

Нехай цей спокій і твердість даються нелегко, але потрібно знати, заради чого, заради якої мети доводиться боротися із собою, з образами, щиросердечним хвилюванням, коли, здавалося б, розтоптане кращі почуття й помисли. І ця шляхетна мета – вільна творчість. Автор призиває поета:

Дорогою вільної йди, куди тягне тебе вільний розум…

Для нього найважливіша й шляхетна справа в житті – “удосконалити плоди улюблених дум…”. У цих рядках закладений

величезний зміст. Розвиваючи думку, автор підводить читача до того, що тільки сам поет вправі судити про те, що він пише:

Ти сам свій вищий суд;

Усіх суворіше оцінити вмієш ти своя праця.

Вірш “Поетові” написано не в найкращий час для Пушкіна: він повною мірою випробував “суд дурня й сміх юрби холодної”.

Звідси такий осад гіркоти: “… не дорожи любовию народної”.

Пізніше, в 1836 році, про “нерукотворний пам’ятник”, іменованому поезією, він напише: “До нього не заросте народна стежка”. Піде образа, стане, як легка хмарина на небі. Я думаю, що сумніву в “любові народної” у поета й не було, а його сонет – лише відповідь на випади політичних супротивників, що переслідують корисливі цілі.

Пушкін дає поетові рада: “Живи один”. Я думаю, таке побажання ніяк не прийнятно для самого автора. Так, можливо, мінути самітності гарні для поетичного натхнення, але як не в’яжеться образ поета без “тісного кола друзів”, у суспільстві яких він бачив підтримку й опору.

Як би підводячи разом всьому сказаному, Пушкін ще раз звертається до “вимогливого художника”, призиває до строгого судження своєї праці, відкидаючи думку “юрби”, “” святого вогню, щоплює на вівтар, поезії.

Вірш “Поетові” написано у формі сонета. Слово “сонет” у перекладі з італійського sonare означає “звучати”. Як правило, складається із чотирнадцяти віршів, побудованих по строгій строфічній схемі: два чотиривірші й тривірші. Сонет написаний ямбом, побудований на перехресній і охватній римі.

Пушкін дуже вдало ввів у свій добуток прийом контрасту. Він міркує про вищі матерії (“захоплені похвали”) і відразу дає низинні образи: “суд дурня”, “сміх юрби холодної”.

Цей же прийом простежується й у лексичному складі вірша. Тут піднесена лексика контрастує із просторічними вираженнями: “цар, вільний розум”, “удосконалюючи плоди” – “плює”, “юрба” і т. д.

Сонет починається зі звертання: “Поет!” Виділене знак оклику, воно відразу особливо впадає в око на тлі всього вірша.

Тут ми не знайдемо яскравих епітетів, приклад уособлення одиничний: “юрба холодна”.

Така особливість таланта Пушкіна, що, не застосовуючи особливо яскравих образів, він уміє дуже точно й виразно передати глибину почуттів, думок і переживань.

Сонет А. С. Пушкіна називається “Поетові”, але я вважаю, то життєву мудрість із цього вірша може витягти не тільки поет. Сила добутку “Поетові” у тім, що воно вчить чітко дотримуватися своїх позицій, а це важливо кожній людині. Уміти самому критично оцінити своя праця, незважаючи на чиє-або думка, відстоювати свої принципи – це кращі якості теперішньої особистості.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Вірш А. С. Пушкіна “Поетові” (сприйняття, тлумачення, оцінка)