Жив колись багатий цар. Він часто тайкома від везиров одягався у руб'я жебрака й ходив мандрувати по містах і селам, послухати, що про нього говорить народ. Якось раз у одному селі цар зустрів дівчину, таку гарну, що хто не бачив її - говорив: не пити, не є, на неї дивитися.
Цар повернувся до себе у палац і сказав своїм везирам:
- У такий-тоЖила-Була одна жінка. Жили з нею рідна дочка й пасербиця. Та була у них одна-єдина корова.
Щодня мачуха виганяла корову, давала пасербиці шматок хліба й говорила їй:
- Пропади ти пропадом, ступай паси корову. Ось тобі хліб, не їж його, по лугу паплюж так назадЖили-Минулого чоловік і дружина. Вони були дуже нещасні, тому що на всьому білому віті у них не було ні одного друга.
- Іду у церкву, а мене повертають назад, - плакала дружина.
- Іду до сусідів, а мені вказують на двері, - скаржився їй чоловік. - Давай краще підемо звідси й будемо жити у горах, удалині від цих безсердечних людей.
ВониЖив-Був цар. Одного разу трапилася з ним більше лихо. Налетіли на нього якісь невидимі парфуми, викололи йому ока й віднесли із собою. Бідний цар зовсім осліп. Одного разу старший син говорить батькові:
- Слухай, батько, дай мені хурджин1 золота, гарного коня й шаблю:Жили-Минулого семеро братів. А сестри у них не було. Якось зібралися вони на полювання й говорять:
- Якщо народиться у нас сестричка, поставте на дах веретено. А якщо брат - те плуг. Якщо побачимо плуг - ми додому не повернемося, підемо у чужі краї щастя...Ворог грабує Вірменію - одне селище за іншим. Дим пожарищ скорботно тягнеться до неба. Вітер розносить дитячий плач. По трупах загиблих женуть у рабство живих. Деякі кидаються у прірву, щоб не йти у рабство. За смерть. Спереду - кров і сльози...
Розривається від горя серце Месропа. Він тре долонями гаряче чоло. Не спати йому