Чи Було, не було - Жив один півень. Копався цей півень у смітті й знайшов золотий. Злетів він на дах і закричав: - Ку-но-ре-ку, гроші знайшов! Цар почув, наказує своїм назирам-везирам піти відняти, йому принести. Назири-Везири йдуть, віднімають, приносять цареві. Півень кричить: - Ку-но-ре-ку,

Двоє сиріт Ідуть уперед. Дорога у спеку нелегка.. Жару палить, Та пил порошить. Ні річки, ні джерела...

Сестра Мануш старше була, Кріпилася вона у шляху. Вона б спрагу перенесла, Але братик не міг знести. Ідуть, ідуть і бачать вони Глибокий слід,

Давним-давно жив-був один цар. У цього царя було троє синів: один розумний, інший ще розумніше, а третій самий розумний. Одного разу цар сказав синам:

- Пора вас женити. Молодший син відповів за всі:

- Добре, тільки постарайся, батько, щоб усі три дівчата були з одного будинку

Жив так був один горобець. Та була у цього горобця у лапці скалка. Він літав туди й сюди, перелітав з місця на місце, нарешті, виглядів одну бабусю.

А бабуся та збирала дрова для печі, - прагла розвести вогонь і спекти свіжий хліб.

- Бабуся, бабуся! - покликав її горобець. - Вийми скалку з моєї лапки, а потім займайся своїми справами. Я хоч зможу поклевать

За старих часів солодкий Лук і гіркий Кавун жили по-сусідству. Тоді лук був таких розмірів, як Кавун зараз. Кавун же такої величини, як Лук у наші дні. Оскільки Лук ріс більшим і солодким, його поливали. Йому не доводилося опікуватися про себе. Безтурботний Лук повнів і тяжчав. Одне погано: нудно було йому.

Одного разу за огорожею

Жили колись чоловік із дружиною. Та не дуже-те були вони по вдачі один іншому.

Чоловік обзивав дружину дурепою, а та його - дурнем, так вони завжди й сварилися.

Якось чоловік купив кілька пудів рису й масла, звалив їх на носія й притяг додому. Дружина вийшла

Жив-Був цар. У царя ніколи не було дітей. Одного разу полював він у горах і побачив, як змія на сонечку відіграє зі змієнятами.

"Ось, - подумав цар, - навіть у змії є діти. А я бездітний. Немає у мене ні сина, ні дочки, навіть змієняти ні".

А як повернувся він додому, говорять йому:

- Народився

Давним-давно, дуже багато років тому жили-минулого брат і сестра.

Сестра була дуже милою білявою дівчиною, з добрим серцем. Була вона як сонячне проміннячко, а кликали її - Лусик, що по-вірменському так і значить - промінь світла.

Брат Лусик

Давним-давно у нашій країні жив-був один купець. У цього купця була дочка, яку за красу усе прозвали Квіткою. Вона й справді була як квітка: ніжна й прекрасна. Батько дуже пишався своєю дочкою.

Якось раз, збираючись поїхати у далекі країни по своїх купецьких справах, він запитав її:

- Дочка, що б ти прагла,

У джунглях Індії жив так було одне досить безтурботне мишеня. Будиночком йому служило дупло у стовбурі могутньої кокосової пальми.

Усе у мишеняти було чудове, усі його дні проходили у радості й веселощі. Якийсь день був краще, якийсь гірше, - але більших неприємностей було дуже мало