Вінграновський Микола Степанович Елегія “Зіходить ніч на витишений сад…”

Зіходить ніч на витишений сад…
Глибокий вересень шумить крилом качиним,
І за вікном, у листолет відчиненим, –
Червоних зір червоний зорепад.

В бентезі я!. Душа моя живе
Твоїм печальним іменем прозорим.
Твій теплий голос кров мою зове,
І я освітлений твоїм осіннім зором.

Зійди мені!. В цю ніч в своїм чутті
Я мов приймач!. – в мені всі звуки світу!
Зіходить доля тихо на орбіту
Високоточних дум і почуттів.

Творись, мій труд! На тебе ми проллєм
Всі грози дня, а не чорнильну воду!
Для мене найпроблемніша з проблем –
Проблема серця і чола народу.

Доволі вже! Стомивсь я від ганьби
За мавп, що, научившись говорити,
Повільно, тупо, глухо, пиховито
Ще спекулюють іменем доби.

Художник – це світогляд і талан!
Його духоозброєння – сучасність!
І план думок, і нервів його план
Лягає в план доби і у всечасність!

Зійди мені!. Ословсь до моїх слів!
Коли тебе торкавсь я лише тінню,
Коли сідала ти красиво на ослін
І я твоєму ніжному хотінню

Приносив дар фантазії і дум,
Що проживем красиво ми, як птиці…
Як час іде!. Літа – як блискавиці!
Я поетичним вереснем іду…

У гомоні суєт я не в потребі,
У вересневім полі – ні душі…
Ні вітру з гаю, ні хмарини в небі,
Лиш золота гроза в моїй душі.

Мені приснились ми… Схвильовано і тихо

/> Ми ідемо по губи у Дніпрі,
І погляд ваш мені любов’ю диха,
Веселі плечі ваші білим сміхом
Мені сміються в легітнім Дніпрі!.

1960

___________________________
В ранній редакції (1962) стоїть “по шию”.
В пізній редакції (1986) строфу “Доволі вже!.” пропущено.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Вінграновський Микола Степанович Елегія “Зіходить ніч на витишений сад…”