Вільям Ірлс Транспортна проблема


Вільям Ірлс
Транспортна проблема
Переклад на українську мову:
1) чорновий – ПроЛінг Офіс, Плай v.4.1. (див. статтю про нього)
2) чистовий – Володимир Ільницький, (кінець лютого 2007р).
Редагування №1: Михайлина Косак. 11 з 15 зауважень враховано.
[Передмова]
Використовуючи форму гротескуi, американський письменник-фантаст показує, до яких згубних наслідків може призвести бездумна “машинізація”, що охопила в останні роки багато капіталістичних країн
[Дата й автор цієї передмови невідомі. Але стиль схожий на радянський. Вирішив не видаляти, проте слід відзначити, що фраза “бездумна “машинізація”” до СРСР чи навіть пострадянських країн значно застосовніша ніж до “капіталістів”]
X x x
Девіс звернув з 42-й вулиці на третю швидкісну смугу, до старого Рокфеллерівського центру [хмарочос на о. Манхетен, 1931-40] ,
Спустився четвертим переїздом і загальмував на четвертому ярусі. Він затримався на мить, перш ніж вийти з машини, намагаючись віддихатися: навіть у машині, при посилено працюючих фільтрах чадного газу, повітря було жахливе. Потім нап’яв протигаз і вийшов, ударивши своїми лівими дверцятами об дверцята “кадилаку”, запаркованого поруч.
– Так йому й треба, коли вже вийшов за свою лінію, – пробуркотів Девіс. І відскочив убік. “Мустанг Мах-5″ промчався повз, обігнув ріг і шугонув естакадоюii.


Девіс послав йому вслід прокляття.
Потім висунув голову між машинами, перш ніж кинутися бігцем до ліфту на протилежному узбіччі. Ліфтер, з’явившись начебто з-під землі, спробував зажадати звичайну плату, але відступив, коли Девіс показав йому значок Керуючого Рухом. Ліфтер схилився в знак поваги й так і залишався, поки Девіс пробігав повз.
Його кабінет розміщувався в нижньому поверсі Управи Доріг і Руху. Коли він вийшов з ліфта, у світлиці (=холі) було повно пилу, а в дальшому її кінці люто стукотів повітряний (=пневматичний) молоток. Людина з молотком була вдягнена в блакитний комбінезон Відділу Дорожнього Будівництва. Девіс згадав, що обхідна смуга на другому ярусі 57-ї Східної вулиці повинна зрізати ріг будинку, але не очікував, що це відбудеться так швидко.
Одна стіна кабінету була зірвана. Там вкладали сталеві фермиiii для дорожнього полотна. Інші робітники кріпили їх до бетонної підлоги, заганяючи в неї магнітні заклепки. Один з робітників хотів відігнати Девіса, але той показав йому свій значок.
– Тут поки що ще мій кабінет.
Від столу аварій йому помахав рукою Лейнген, Девіс пройшов побіля, показав значок, і Лейнген хитнув головою. Він вже звільнився від чергування і добре виглядав.
“Щастить же йому, він буде вдома через три години, якщо зуміє…”
Звіт про аварії був жахливим: на 4.3 відсотка більше, ніж учора. Сімнадцять вбитих на одній лишень естакаді: в районі будівлі ООН. Девіс набрав номер.
– Дорожня служба, – сказав голос на іншому кінці дроту.
– Говорить Керуючий Рухом. Надішліть крутняк (=вертоліт). Хочу помилуватися містом з повітря. – Він переглянув ще кілька повідомлень. Два зіткнення на п’ятому ярусі Таппанського мосту. І тут і там “форди” позаминулого року випуску. Таким взагалі не можна з’являтися на дорогах. Він зателефонував у Відділ Арештів:
– Всі “форди” позаминулого року геть з вулиць!
– Так.
Він стежив за червоними крапками на табло: це були “форди”. Їх зганяли з вулиць, захаращуючи бічні естакади. Він вивів на дисплей огляд з телекамери на одній з дільниць. Скупчені машини, бульдозери, що зіштовхують їх в купу все тісніше…
Шум довкола нього зростав. Зі стелі почали сипатися шматки обличкування.
– Поставте захисний екран, – наказав він. Йому не відповіли, й він глянув на робітника, що заганяв заклепки в підлогу. “Джонса нема, – подумав він раптом. – Ферма стоїть там, де був його стіл. Без Джонса буде тужливо…”
– Це нетерміново, приятелю, – сказав йому робітник. – Якщо вам потрібен екран, замовте його у Відділі Будівництва.
Девіс подивився на годинник. Починався третій пік. Немов за сигналом, будинок затремтів: представники “середнього класу” кинулися у своїх “лінкольнах” і “мерседесах” на свою непомітну роботу в непомітних маленьких установах.
Головний телефон задзижчав. Директор.
– Слухаю, сер, – відгукнувся Девіс.
– Девіс? – мовив тремтячий голос. (“Умри, старий мерзотнику”, – подумав Девіс.) – Рівень аварій знову підвищується.
– Дороги забиті, сер.
– Ви Керуючий. Зробіть що-небудь.
– Нам потрібні нові дороги. Лише ви можете наказати їх збудувати.
– Будувати ніде. Але рух не повинен зупинятися. Робіть те, що зобов’язані робити. – Голос перейшов у судому кашлю. – Коли Директором станете ви, то ви й будуватимете дороги.
– Так, сер. – Девіс вимкнувся. Гаразд, поки що він повинен підтримувати рух на вулицях.
– Крутняк прибув, – сказав внутрішній телефон.
– Сміт! – гукнув Девіс, і помічник глянув на нього від головного табло. – Ви залишитеся за мене.
Він рушив до ліфту; шляхом на 10-й поверх встиг отримати нову інформацію.
– Велика затичка (=пробка) біля статуї Волі [встановлена на о. Волі біля входу в приплав (=гавань) Нью-Йорку в 1886; 93.5м (постать жінки = 46,4 м), 254т]
– прогавкав диктор. – Сімнадцять автомобілів і шкільний автобус. Ушкоджено конструкції на п’ятому ярусі швидкісної траси до Янкі-Стадіону. Аварія в Іст-Сайдіiv, вулиці четверта, дев’ята й тринадцята… – Девіс вимкнув приймач. Справи були навіть гірші, ніж він думав.
Він вийшов на дах і заскочив на очікуючий його крутняк.
– Затичка з п’ятдесяти машин на четвертому ярусі, Янкі-Стадіон! – кричало радіо в крутняку.
– Злітай! – кинув він пілотові й подивився на машини, що неслися за краєм даху.
“Я міг би протягнути руку й доторкнутися до них – і руку мені відірвало б на швидкості сто миль на годину…”
Він закашлявся. Бо завжди забував надягти протигаз на час короткого пробігу від ліфту до крутняка, й це завжди позначалось на його легенях.
На щастя, смог [амер.: smog; густий туман з димом і кіптявою] у цей ранок не був густим, і він бачив під собою сіру пляму Манхетена. На півдні можна було розрізнити шпиль Емпая Стейтс Білдінг, [англ.: (це моє припущення :) Empire State Building – Будівля “Імперського Штату” (назва штату Нью-Йорк); хмарочос на о. Манхетен, 1930-31]
Що здіймав сорок поверхів над чотирьохпелюстковою розв’язкою, а ще далі виднілися вежі Торгового Центру [110-поверхові башти-близнюки, 412м; 1971-73; 11.09.2001 повністю знищені атакою терористів-смертників: пасажирськими літаками] й величезна брила Гаражу, поруч з яким вони здавалися пігмеями [фото Манхетена до 2001:
{Манхетен. Південний край. З заходу омивається водами ріки Гудзон, зі сходу – Іст-рівер. Ліворуч: хмарочоси-близнюки – 110-поверхові вежі Центру міжнародної торгівлі [вони здаються майже вдвічі більшими від будь-чого іншого]; праворуч, на задньому плані – Бруклінський міст.}
– Праворуч, – наказав він пілотові. – Вздовж ріки й нижче.
На перехресті біля Пірсуv-90 була затичка, й він побачив, як туди пікірує крутняк, підчіплює знівечені машини магнітом і переправляє їх через ріку, щоб скинути біля переробного депо в Нью-Джерсі.
Девіс зателефонував Директорові, побачивши купи уламків, що нагромаджуються перед трьома величезними дробарками в складі. Дробарки перетворювали розбиті “форди” і “б’юіки” у трифутові пакети знівеченої сталі й випльовували їх на баржі. Потім баржі відтягувались буксирами з Лонг-Айлендської протоки до нового ракетного порту. При повній своїй швидкості дробарки не встигали. Кожна переробляла за годину лише двісті машин, і в пікові години вони не могли впоратися.
– Слухаю, Девісе, – прорипів голос Директора.
– Чи можете ви зателефонувати в Об’єднану Сталь? – запитав Девіс. – Нам потрібна ще одна дробарка.
– Навіщо?
Девіс гнівно відімкнувся.
Досвідченим поглядом він оцінив рух на мосту Джорджа Вашингтона. Машини йшли з інтервалами по вісімдесят футів, і він наказав їм зблизитися до сімдесяти двох. Це було майже те ж саме, що добудувати додатковий ярус…
Проїзна частина над пірсами була забита, й дим від кораблів здіймався між двома дванадцятисмуговими ділянками. Девіс побачив, як якась вантажівка, заповнена предметами, схожими на сталеві сейфи, отримала удар від “кадилака”, перевалилася за край шляху й хряснула на сто футів – п’ять ярусів – униз, до самої землі. Сейфи розліталися в усі боки, зіштовхуючись з машинами на всіх ярусах. Навіть з висоти двохсот футів Девіс чув зойки гальм і вибухи машин, що зіштовхуючись спалахували. Він викликав Контроль.
– “Швидку допомогу” на Причал 46, всі яруси, – наказав він.
І посміхнувся. Завжди приємно першим повідомити про аварію. Це показує, що ти в формі. Якось він повідомив за ранок про чотири – це був рекорд. Але тепер за такі повідомлення запроваджені премії, і співробітникові Руху рідко вдається виявитися на місці вчасно. Раніше про аварії на шляхах повідомляла поліція, але зараз вона надто зайнята полюванням на порушників.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Вільям Ірлс Транспортна проблема

Categories: Твори з української літератури

Links