Використання прийому антитези Війна і мир і Злочин і покарання

Антитеза – основний ідейно-композиційний принцип романів Л. М. Толстого “Війна і мир” і Ф. М. Достоєвського “Злочин і покарання”, закладений вже в їх назвах. Він проявляється на всіх рівнях художнього втілення: від проблематики до побудови системи персонажів і прийомів психологічного зображення. Однак у самому використанні антитези Толстой і Достоєвський часто демонструють різні методи. Джерела цього розходження в їх поглядах на людину. Творам Толстого і Достоєвського властива одна загальна особливість: їх назви неоднозначні, полісемантичні. Слово “війна”, означає у “Війні і мирі” не тільки воєнні дії, не тільки події, що відбуваються на поле бою. Війна може відбуватися у повсякденному житті людей (згадаємо таку війну через спадщину графа Безухова), а також в їх душах. Ще більш насиченим у значеннєвому відношенні є слово “мир”: мир як антитеза війні і “мира” як спільність людей. Назвою остаточної редакції роману Л. М. Толстого стала “Війна і мир”, тобто мир як антитеза війні. Але в численних чернетках і начерках Толстого є різні варіанти написання цього слова. Саме сполучення “війна і мир” ми можемо зустріти у О. С. Пушкіна в “Борисі Годунові”:

“Описуй, не мудруючи лукаво, Все те, чому свідок у житті будеш: Війну і мир, управу государів, Догідників святі дива”.
У пушкінському контексті

сполучення “війна і мир” стає ключем до історичного процесу в цілому. Таким чином, мир – це категорія універсальна, це життя, це всесвіт. З іншого боку, зовсім ясно, що поняття “злочин” і “покарання” цікавлять Достоєвського не в їх вузькому юридичному змісті. “Злочин і покарання” – це добуток, що ставить глибинні філософські і моральні проблеми. Художній простір роману Толстого як би обмежується двома полюсами: на одному полюсі – добро і мир, що поєднують людей, на іншому – зло і ворожнеча, що ведуть до їхнього роз’єднання. Толстой випробовує своїх героїв з погляду закону “безперервного руху особистості в часі”. Герої, здатні до щиросердечного руху, до внутрішніх змін, по думці автора, несуть у собі початок “живого життя” і миру. Герої, нерухомі, нездатні почувати і розуміти внутрішні закони життя, оцінюються Толстим як носії початку війни, розладу. У своєму романі Толстой різко протиставляє ці персонажі. Так, салон Ганни Павлівни Шерер письменник порівнює із прядильною майстернею, з бездушною машиною. Через весь роман проходить антитеза “правильність – неправильність”, “зовнішня краса – живе зачарування”. Для Толстого неправильні й навіть некрасиві риси обличчя Наташі набагато привабливіші, чим антична краса Елен, життєрадісний (нехай не до діла) сміх Наташі в тисячу разів миліше “незмінної” посмішки Елен. У поведінці героїв автор також протиставляє стихійне розумному, природне театральному. Для Толстого “помилки” Наташі набагато природніші і натуральніші, ніж розумна поведінка Соні. “Думка сімейна” протиставляє сім’ю Ростових “клану” Курагіних. Закінченим втіленням війни у романі став Наполеон. Він не тільки постійно грає на публіку, але й наодинці із собою залишається актором. Він мислить себе великим полководцем, орієнтуючись на якісь античні зразки. Повним антиподом Наполеона є у романі Кутузов, щирий виразник духу нації. Антитеза “помилкове – щире” використовується Толстим і при зображенні щиросердечних рухів персонажів.

Так, П’єр на дуелі, почуваючи всю дурість і хибність ситуації, нічого не вживає для її вдалого розрішення, а вимагає “скоріше починати” і посилено заряджає свій пістолет. На відміну від Толстого Достоєвський ніколи не зображає своїх героїв однозначно: людина у нього завжди суперечлива, непізнавана до кінця. Його персонажі сполучають у собі дві безодні разом: безодню добра, жалю, жертовності й безодню зла, егоїзму, індивідуалізму, пороку. У кожному з них є два ідеали: ідеал Мадонни й ідеал содомський. Головний стрижень “Злочину і покарання” – суд над Раскольніковим, внутрішній суд, суд совісті. Прийоми, які Достоєвський використовує у створенні образної системи свого добутку, відрізняються від прийомів Толстого. Достоєвський прибігає до прийому подвійного портретування. Причому перший портрет, більше узагальнений, звичайно сперечається із другим.

Так, до здійснення злочину автор говорить про красу Раскольнікова, про його прекрасні очі. Але злочин не тільки заплямував його душу, а залишив трагічний відбиток на обличчі. Цього разу перед нами портрет убивці. У романі Достоєвського сперечаються не герої, а їхні ідеї. Таким чином, антитеза як художній прийом виявилася дуже продуктивною і неоднозначною для двох великих художників-реалістів – Л. М. Толстого й Ф, М. Достоєвського.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Використання прийому антитези Війна і мир і Злочин і покарання

Categories: Шкільні твори

Links