Виклад змісту добутку “Шаноблива шльондра”

Дія розвертається в маленькому містечку, в одному з південних штатів Америки. Лиззи Мак-Кей, молоденька дівчина, приїжджає з Нью-Йорка на поїзді, де стає свідком убивства білих чоловік одного із двох негрів, які, як потім пояснив убивця, нібито хотіли згвалтувати Лиззи. Ранком наступного дня оставшийся в живих сивоволосий негр з’являється у дверей Лиззи й благає неї дати показання поліції, що негр ні в чому не винуватий, інакше його лінчують жителі міста, що вже полюють за ним. Лиззи обіцяє виконати його прохання, але сховати його відмовляється

й захлопує перед його носом двері

У цей час із ванної кімнати виходить Фред, її нічний гість, богатий і пещеного парубків. Йому Лиззи зізнається, що уникає приймати випадкових гостей. Її мрія – завести чотири^-чотирьох-чотири-трьох-чотирьох постійних друзів літнього віку, які відвідували б її по разі в тиждень. Фред хоч і молодий, але виглядає представительно, тому і йому вона пропонує свої постійні послуги. Фред намагається не показати їй, що вона зробила на нього сильне враження, тому починає їй грубити й платить усього десять доларів. Лиззи обурюється, але Фред наказує їй замовчати й додає, що в противному

випадку вона виявиться за гратами. Він цілком може влаштувати їй це задоволення, тому що його батьком є сенатор Кларк. Лиззи поступово заспокоюється, і Фред заводить із нею розмова про вчорашній випадок у поїзді, описаному в газетах. Його цікавить, чи дійсно негр збирався неї згвалтувати. Лиззи відповідає, що нічого подібного не було. Негри дуже спокійно розмовляли між собою. Ніхто з них навіть не глянув на неї. Потім увійшли четверо білих. Двоє з них почали до неї приставати. Вони виграли матч у регбі й були п’яні. Вони стали говорити, що в купі пахне неграми, і намагалися викинути чорних з вікна. Негри захищалися як могли. Зрештою одному з білих підбили око, тоді той вихопив револьвер і застрелив негра. Інший негр встиг вистрибнути у вікно, коли поїзд підходив кперрону.

Фред упевнений, що негрові недовго залишилося гуляти на волі, оскільки його в місті знають і незабаром схоплять. Йому цікаво, що Лиззи буде говорити в суді, коли неї викличуть давати показання. Лиззи заявляє, що розповість те, що бачила. Фред намагається вмовити її не робити цього. На його думку, вона не повинна підводити під суд людини своєї раси, тим більше що Томас (ім’я вбивці) доводиться Фреду двоюрідним братом. Фред змушує неї вибирати, кого вона зволіє зрадити: якогось негра або ж Томаса, “чималої людини” і “природженого лідера”. Він навіть намагається підкупити дівчину п’ятьмастами доларами, але Лиззи не хоче брати його грошей і заливається слізьми, зрозумівши, що Фред всю ніч тільки й обмірковував, як би неї провести

Лунає дзвінок у двері, і чутні лементи: “Поліція”. Лиззи відкриває, і в кімнату входять двоє поліцейських, Джон і Джеймс. Вони вимагають у Лиззи документи й запитують її, не вона чи привела Фреда до себе. Вона відповідає, що зробила це саме вона, але додала, що займається любов’ю безкорисливо. На це Фред відповідає, що лежачі на столі гроші його й у нього є докази. Поліцейські змушують Лиззи вибирати: або їй самої сісти у в’язницю за проституцію, або документально підтвердити, що Томас не винний, тому що суддя при наявності її підтвердження готовий звільнити Томаса з в’язниці. Лиззи категорично відмовляється обіляти Томаса, навіть незважаючи на погрози Фреда засадити її у в’язницю або помістити в публічний будинок. Фред обурюється на те, що від “звичайної дівки” залежить доля “кращої людини в місті”. Він і його приятелі врастерянности.

У дверях з’являється сенатор Кларк. Він просить молодих людей дати дівчині спокій і заявляє, що вони не мають права тероризувати її й змушувати діяти проти совісті. У відповідь на протестуючий жест Фреда сенатор просить поліцейських вийти, а сам, переконавшись, що дівчина не бреше й що негр дійсно не загрожував її честі, починає журитися про бідний Мэри. На питання Лиззи, хто така Мэри, сенатор відповідає, що це його сестра, мати нещасного Томаса, що вмре з горя. Сказавши це, сенатор робить вигляд, що збирається йти. Лиззи явно розстроєна. Їй жаль бабусю. Сенатор Кларк просить дівчину більше не думати про його сестру, про те, як вона могла б посміхатися Лиззи крізь сльози й говорити, що ніколи не забуде імені дівчини, що повернула їй сина. Лиззи розпитує сенатора про його сестру, довідається, що саме на її прохання сенатор прийшов до Лиззи й що тепер мати Томаса, це “самотня істота, викинута долею за борт суспільства”, чекає її рішення. Дівчина не знає, як їй надійти. Тоді сенатор підходить до справі з іншої сторони. Він пропонує їй представити, нібито до неї звертається самі американські нації. Вона просить Лиззи зробити вибір між двома своїми синами: негром, що народився випадково, бог звістка де й від кого. Нації вигодувала його, а що він дав їй? Нічого. Він ледарює, краде й розспівує пісні. І іншим, Томасом, повної йому протилежністю, що хоч і надійшов дуже погано, але є стовідсотковим американцем, нащадком найстаршої в країні сім’ї, випускником Гарвардського університету, офіцером, власником заводу, де працюють дві тисячі робітників і яким має бути стати безробітними, якщо їхній хазяїн умре, тобто людиною, зовсім необхідним нації. Своїм мовленням сенатор збиває Лиззи з користі й, завіривши до того ж, що мати Томаса стане любити її, як рідну дочку, змушує дівчину підписати документ, що виправдує Томаса

Після відходу Фреда й сенатора Лиззи вже жалує, що здалася. Дванадцятьма годинниками пізніше з вулиці доноситься шум, у вікні з’являється особа негра; ухопившись за раму, вона стрибає в порожню кімнату. Коли лунає дзвінок у двері, він ховається за портьєрою. Лиззи виходить із ванною й відкриває двері. На порозі коштує сенатор, що бажає від імені своєї ридаючої від щастя в обіймах сина сестри подякувати дівчині й передати їй конверт зі стодолларовой папірцем. Не знайшовши в конверті листа, Лиззи бгає його й кидає на підлогу. Їй було б приятней, якби мати Томаса сама по? трудилася що-небудь вибрати для неї по своєму смаку. Їй набагато важливіше увага й свідомість того, що в ній бачать особистість. Сенатор обіцяє віддячити Лиззи у свій час як треба й незабаром повернутися. Після його відходу дівчина вибухає риданнями. Крики на вулиці стають всі ближче. Негр виходить через портьєру, зупиняється біля Лиззи. Та піднімає голову й скрикує. Негр благає сховати його. Якщо його піймають, то обіллють бензином і спалять. Лиззи шкода негра, і вона погоджується вкрити його в себе до ранку

Переслідувачі ставлять на обох кінцях вулиці вартових і прочісують будинок за будинком. У її квартирку дзвонять, а потім входять троє чоловік з рушницями. Лиззи заявляє, що вона і є та сама дівчина, що негр згвалтував, тому в неї його шукати нема чого. Всі троє йдуть. Слідом за ними з’являється Фред, він замикає за собою двері й обіймають Лиззи. Він повідомляє, що переслідувачі все-таки піймала негра, хоча й не того, і лінчували його. Після лінчування Фреда потягнуло до Лиззи, у чому він їй і зізнається.

У ванною чутний шерех. На питання Фреда, хто у ванною, Лиззи відповідає, що це її новий клієнт. Фред заявляє, що відтепер у неї не буде клієнтів, вона – тільки його. З ванною виходить негр. Фред вихоплює револьвер. Негр тікає. Фред біжить слідом за ним, стріляє, але промахується й вертається. Лиззи, не знаючи про те, що Фред промахнувся, бере револьвер, що Фред, повернувшись, жбурнув на стіл, і грозить його вбити. Однак вистрілити вона не вирішується й добровільно віддає йому зброя. Фред обіцяє оселити її в гарному будинку з парком, звідки їй, щоправда, не можна буде виходити, оскільки він дуже ревнивий, дати багато грошей, слуг і три рази в тиждень по ночах неї відвідувати

Б. В. Семина


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.50 out of 5)

Виклад змісту добутку “Шаноблива шльондра”