Виклад повести Гюнтера де Бройна “Присудження, премії”

У книзі Гюнтера де Бройна (род. в 1926 р.) “Присудження, премії” (1972) теж Мова йде про ролі й сутність людини, його відповідальності перед суспільством і перед самим собою. Але отут перед нами герой іншого плану

У Тео Овербеке, доценті, літераторі, угадуються психологічні риси “маленької людини”: він боязкий, не вільний від обивательських схильностей. Він увесь час злегка відіграє роль – роль упевненого в собі фахівця, роль безхмарно щасливого чоловіка й батька. Відносини Тео із дружиною мало схожі на вільний сполучник однодумців, з яких кожний – особистість. Для Тео й Ирени “щастя – це спокій і відсутність болю”, і тому вони завжди підкреслено ніжні один з одним і ховають від самих себе все, що могло б їх засмутити, навіть якщо це правда, що приховувати не можна. Тео доручають виголосити промову на торжестві вручення премії письменникові Паулю Шустеру, що був колись його другом і на колишній коханій якого він женився. Герой попадає в трагікомічне, навіть фарсове положення, виявляє свою неспроможність. Нагнітаючи конфліктні обставини, де Бройн загострює складність ситуації для героя: Тео не вважає книгу Пауля гідної премії, але й не сміє відмовитися від доручення. Він боїться, що це порахують порушенням громадського обов’язку, або запідозрять його в мстивих почуттях через дружину; до того ж він не забув, що книга Пауля в першій

редакції, що виникла 20 років тому, була правдивої й живий і що саме він, Тео, змусив Пауля витиснути життя схемою

Як і Кант, Гюитер де Бройн ставить героїв у ситуацію випробування, ставить перед рішенням, що змушує їх звертатися думкою назад, згадувати й переоцінювати своє життя, свої вчинки. Як і в Канта, тут узята дистанція в 20 років і крапкою відліку служить той час, коли починалася Історія Німеччини. Двадцять років тому двоє друзів, Пауль і Тео, являли собою традиційну для німецької літератури контрастну пару: особистість шукаюча, яскрава, творчо активна й натура обмежена, безкрила. Але потім співвідношення між ними змінилося, Пауль Шустер дав повести себе від живого сприйняття дійсності до схеми й перетворився в кар’єриста, що воинствует міщанина. Тео ж, хоча й не завжди дивився правді в очі, ішов все-таки від схематичних подань до справжнього розуміння життя

Фарсова сцена проголошення їм мовлення – кульмінація у викритті його боягузтва. Тео заїкається, втрачає нитку думок. Він, здається, безнадійно заплутався в протиріччях між совістю й боргом, дружбою й чесністю. Але потім сам він все-таки проривається до істини й говорить дочки Корнелії: “Справжньої згоди із суспільством не можна домогтися хитрістю. Віддати можна тільки те, що в тебе є – своє “я”, що і саме міняється, і міняє інших”.

Гюнтер де Бройн, як і Герман Кант, обирає героя дійшлої вік, у якого за плечима довге життя, але й спереду теж досить довга, щоб питання про Майбутнє мав для нього безпосереднє, особисте значення. У прозі на рубежі 60-70-х рр. намітилося тяжіння до героя такого типу, видиме пов’язане з тенденцією осмислення підсумків. З’ясовується, який духовний і моральний вигляд людей, що живуть більше 20 років в умовах соціалістичного суспільства, які нові риси формує в людині соціалістична дійсність, як співвідноситься в ньому нове зі старим, загальне з індивідуальним. При цьому обертає на себе увага неоднозначність трактування характерів і ситуацій, підкреслена відмова від схематичних, запрограмованих рішень

Іронічність Оповідальної інтонації Гюнтера де Бройна викликає припущення, що щаслива пара, що автор обіцяє показати читачеві (про що він заявляє на перших сторінках роману), насправді виявиться нещасливою. Але виходить по-іншому. Письменник підводить своїх героїв до нового розуміння щастя, викриває поверхневе подання про щастя, показує, що воно вимагає не тільки терпіння, такту, взаємної турботи, але й мужності, прямоти

В “Вихідних даних”, як і в “Присудженні премії”, характери цікавіше, різноманітніше, даються психологічно глибше, ніж у більше ранніх добутках тих же авторів – в “Актовому залі” Германа Канта (1964) або в “Буридановом ослу” Гюнтера де Бройна (1968). Заглиблюється розуміння внутрішньої складності й багатогранності соціалістичної дійсності, тоншає, стає усе більше конкретним, індивідуалізованим її художнє відображення. Інтерес викликають багато часток, особливі ситуації, а не тільки колективні дії й долі. Люди привертають увагу не тільки тим, що їх поєднує, але й тим, що їх відрізняє друг від друга


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Виклад повести Гюнтера де Бройна “Присудження, премії”

Categories: Нові твори

Links