ВІЙНА, СТАЛИНИЗМ І ДІТИ (ПО ПОВІСТІ А. ПРИСТАВКИНА “НОЧУВАЛА ХМАРИНКА ЗОЛОТА”)

Анатолій Приставкин

Книга Анатолія Приставкина “Ночувала хмаринка золота” відразу привернула увагу широкого кола читачів. Повість автобиографичная, вона розповідає про сиріт, які пізнали гіркота життя раніше, ніж навчилися розуміти це життя. Тим, хто цього не випробував, важко представити, що таке вбогість і вічний голод для дитини. Книга потрясає читачів, викликає в душі біль і жаль.

Братів-Близнюків Кузьменышей можна зрівняти з насіннями бур’янистої рослини, які вітер переносить із місця на місце. Такі Колька й Сашка. Доля закидає їх на Кавказ, у далекий гірський край.

Хлопчиська мріють про фрукти, але навіть не знають значення цього слова. Для Сашки фрукти – щось божественне, Колька ж говорить просто: “Це і є картопля”. Брати мріють також про буханець хліба, що вони жодного разу не тримали в руках. Уперше побачений ними батон вони розпізнали тільки тому, що його “в одному довоєнному кіно показували”.

А сцена підкопу під хліборізку? З подібних сцен і складається все напружене життя хлопців з її рідкими й убогими радостями. Чому ж так убогим і страшним було існування безневинних дітей, хто винуватий у цьому? Волею “батька народів” вони були позбавлені дитинства, будинку, батьків і рідної землі. Але поки сильна його влада й віра в неї. І от діти, серед яких німкеня, чеченець, ногаец, кримський татарин, кричать:

“Спасибі товаришеві Сталіну за наше щасливе дитинство!” Глузування? Ні, трагедія…

На фронті боролися мільйони людей, у таборах нудилися сотні тисяч репресованих. Скільки виявилося викинутих на вулицю сиріт! Самим “розумним” стала висилка дітей на Кавказ, з око геть, щоб спокійніше жити було.

Якою холодною й безсердечною людиною треба бути, щоб надійти так, як директор дитбудинку в Томилине. Йому було наказано дати дітям на дорогу пайки й пристойно одягти їх. Що ж зробив він? Велів братам помінятися одягом. Ця людина не мала поняття ні про честь, ні про совість, хоча йому були довірені дитячі долі. “Своїми вухами Колька чув, як один із саперів, ідучи, вимовив неголосно, указуючи на директора: “Від війни за детишками рятується!”

Але були й інші. Вихователька Регіна Петрівна перша побачила в дітях саме дітей і запалила в душах нещасних хлопців іскру втраченої радості. Завдяки їй Кузьменыши довідалися, що існує мир, у якому немає голоду, холоду, злодійства, і в людей бувають свята. Регіна Петрівна повернула хлопчиськ до життя, зігріла теплом свого серця, навчила посміхатися, нагадала про те, що вони діти. Вона була не тільки милосердної, але й самовідданою жінкою. Ризикуючи собою, Регіна Петрівна врятувала Алхузура, якого Колька наполегливо називав своїм братом Сашкой. Дітям було не зрозуміти того, що розкриття подібного обману загрожувало виховательці в’язницею. Кривдно, звичайно, що Колька Кузьменыш так і не простив Регіні Петрівні втечі після нападу чеченців. Він не захотів з нею розмовляти й холодно попрощався. Я думаю, пізніше Колька покаявся у своєму вчинку й не раз подумки просив прощення в доброї жінки.

Не можна не згадати директора Березовського дитбудинку. Петро Онисимович Мєшков все своє життя віддав дітям. Він загинув, виконуючи службовий, цивільний і просто людський борг.

Так, час було важке, страшне. Проблема національної ворожнечі хвилює не тільки наших сучасників, вона стояла так само гостро й під час перебування Кузьменышей на Кавказі. Воювали росіяни й чеченці. Мимоволі запитуєш себе: “Що ж ділили люди, що жили на одній землі, під одним сонцем?” Нічого.

.. Принижуючи й пригноблюючи “малі” народи, Сталін намагався домогтися покірності, беззаперечної покори.

Але кавказці – горді люди, та й хто зазнає знущань над собою? Горці були осліплені ненавистю й творили злодіяння, на які раніше ніхто б з них не насмілився. Наслідком національної ворожнечі з’явилася загибель Мєшкова, веселої, життєрадісної Віри. Подібна доля очікувала й Регіну Петрівну, але Алхузур урятував її від вірної смерті. “Батько прицілився, а він його за лікоть”, – розповідала вихователька Кузьмі-Нышам про зустріч із чеченцями. Вона мудро помітила: “Поганих народів не буває, бувають лише погані люди”. Із цими словами не можна не погодитися. Так, є погані люди й серед росіян, і серед чеченців. Не будь їх, може, не було б ворожнечі між народами.

На Кавказі Кузьменыши вперше зштовхнулися зі смертю. Саме загибель ближнього змусила Кольку задуматися над багатьма питаннями, від веты на які ми не можемо дати й сьогодні. Він завжди буде пам’ятати гарний гірський край і пов’язані з ним події. Смерть брата, розп’ятого чеченцями, стала для хлопчика самим моторошним епізодом з життя в чужих краях. Так хіба можна забути таке? “Він… висів, начеплений під пахвами на вістря забору, з живота в нього випирав пучок жовтої кукурудзи”, а “по штанцям звисала чорна в згустках крові Сашкина тельбух”. Яке ж серце не мерзне, коли читаєш ці рядки?

“Страшна відчуженість” опанувала Колькой. Хлопчик ніяк не мм повірити в загибель близького й дорогого йому людини. Але все-таки в заплутаному лабіринті зла діти змогли зрозуміти, знайти правду. Так Колька звертається до мертвого брата: “От, мабуть, сам чув, як солдати – наші славні бійці говорили… Їдуть чеченців убивати. І того, що тебе, теж уб’ють. І от якби він мені попався, я, знаєш, Сашка, не став би його губити… Я тільки в очі подивився б: звір він або людина? Є чи в ньому живого чого? А якби я живого побачив, запитав би його, навіщо він розбійничає…

А тепер бачиш, як виходить… Ти нас із Сашкой убив, а солдати прийшли, тебе вб’ють… А ти солдатів станеш убивати, і все: і вони й ти – загиньте. А хіба не краще було б, щоб ти жив, і вони жили, і ми із Сашкой теж щоб жили? Хіба не можна зробити, щоб ніхто нікому не заважав, а всі люди були живі, геть як ми, зібрані в колонії, рядком живемо?”

Маленький Колька побачив причини, що змусили чеченця підняти руку на дитину. І Алхузур не винить переселенців (але ж саме їх уважають винуватими в руйнуванні могил дорослі чеченці). Вони не знайдуть провини друг у другу й назвуть один одного братами – у цьому глибоко символичный поворот сюжету! Це брати вбивали один одного.

Лише діти змогли зрозуміти правду, і в цих дітях шлях до порятунку. Вони змогли побачити головних винуватців і простили жертви: переселенців, і Звірка, і чеченців. Але немає прощення влади й виконавцям її волі.

Протягом усього оповідання письменник розповідає про події, які довгі роки від нас приховували. Сталинизм став причиною нещасть мільйонів людей. Він породив розбіжності між народами, озлобив людські серця, спустошив душі, зробивши їх безжалісними навіть до дітей.

У своїй повісті Анатолій Приставкин міркує про шляхи зближення людей різних національностей. Він намагається вирішити найгострішу проблему, розкривши перед нами душі дітей і дорослих, повідавши нам їхні думки й почуття. Зерна національної ворожнечі, посіяні в епоху Сталіна, уже зійшли й укоренилися. Але вирішувати проблему національної ворожнечі доводиться нам.

Дотепер чутні відгомони того часу. Чи не там Корінь нинішнього братовбивства в Карабасі, Грузії, Чечні?.. Не в чи тім, що люди шукають провину у своєму браті й не вміють прощати винних поневоле?

Поки не виросли ці коріння, книга своєчасна. Вона оповідає про те, що відбувається зараз.

Адже саме нове покоління повинне відновити справедливість, очистити країну й мир від війни і її наслідків.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

ВІЙНА, СТАЛИНИЗМ І ДІТИ (ПО ПОВІСТІ А. ПРИСТАВКИНА “НОЧУВАЛА ХМАРИНКА ЗОЛОТА”)

Categories: Нові твори

Links