Відношення Ганни Ахматової до О. С. Пушкіна


Доля нагородила Ганну Ахматову щасливим дарунком. Її зовнішній вигляд – “царський профіль” – чітко і красиво виражав особистість. Але Бог обдарив Ахматову не тільки зовнішньою красою, а і щиросердечною. Ганна Ахматова – великий поет і лірик! Ранньої Ахматової не було. Перед читачем з’явився зрілий поет із твердо вибраною позицією. У своїй поезії Ахматова сперечалася з усіма своїми поетами-сучасниками. І суперечка ця виявилася надзвичайно плідною для російської поезії. У її ранньому розвитку величезну роль зіграв О. С. Пушкін, вона як би почала з висот, досягнутих поетом. Ганна Ахматова схилялася перед поезією Пушкіна. Для неї як Пушкін, так і його поезія були ідеалом:

Смаглявий отрок бродив по алеях,
У озерних сумував берегів,
І століття ми плекаємо
Ледве чутний шелест кроків.
Голки сосен густо і гостро
Устеляють низькі пні…
Тут лежала його треуголка…

Один раз у розмові Ганна Андріївна висловила парадоксальну, але найцікавішу думку. На її думку, відомі прозаїчні уривки Пушкіна (“Гості з’їжджалися на дачу”, “На початку 1812 року”, “Надінька” і інші) зовсім не уривки, а закінчені добутки. Вони так і задумані були споконвічно. У них Пушкін висловив все що хотів. Можна погодиться із цим, можна сперечатися. Але одне безсумнівно: це твердження кидає світло на поетику самої Ахматової. На її


любов до коротких конструкцій. На її впевненість у тім, що між рядами тісних строф відкривається гарний світ переживань і яскравих вражень. У її поезії чітко видний “скульптурний” лаконізм, що протистоїть “вировому” початку символістської поезії. Перед нами відкриваються великі значеннєві обрії, що оточують слово. У віршах Ахматової затверджується благоговіння перед пушкінськими висотами, перед їх нетлінним і вічним сяйвом. Ганна Ахматова – яскрава зірка, що зайнялася на обрії російської літератури і своїм сяйвом освітила і скорила багато сердець. Пушкінські традиції у творчості Ахматової підняли її до неосяжних висот досконалості. Відданість пушкінської лінії у російській літературі, захоплюючу пам’ять про самого поета Ганна Ахматова добре виразила у віршах, написаних у 1942 році в Ташкенті:

Постукайся кулачком – я відкрию.
Я тобі відкривала завжди,
Я тепер за високою горою,
За пустелею, за вітром і спекою,
Але тебе не покину ніколи…

Це освідчення в коханні геніальної поетеси до геніального поета.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Відношення Ганни Ахматової до О. С. Пушкіна

Categories: Шкільні твори

Links