Відбиття колективізації М. Шолоховим у романі “Піднята цілина”

Навряд чи в той час міг бути написаний і надрукований такий добуток, як “Піднята цілина” М. Шолохова, що малює про те, що діялося, так неоднозначно, якби не ім’я письменника, не піддане критиці і не зухвалим сумнівам. Колективізація починається в хуторі Гремяча Балка не стільки тому, що для цього створені хоч які-небудь умови в “даному місці тепер”, скільки від революційного романтично-героїчного пориву вповноваженого Давидова.

А він по суті присланий з міста, від верстата, незнайомий з місцевими умовами, чужинець, що не знає, а виходить, що не жалує людей, з якими йому довелося працювати. Романтично-героїчний порив цей спровокований розпорядженням “із самого верху” про стовідсоткову колективізацію і ліквідацію куркульства як класу. Треба помітити, що Давидов приїжджає в хутір не один. Разом з ним, хоча і таємно від нього, приїжджає туди, осавул Половцев, і теж у зв’язку з постановою про суцільну колективізацію. Осавул розуміє, що якщо у мужика, у козака всерйоз почнуть віднімати нажите ним своїм горбом добро, то не винесе цього хазяйська душа, піде козак на все, щоб відстояти те, що має, у чому все життя його полягає, і підняти його на повстання буде легше всього. Отже, у хутір одночасно прибувають чужі селу люди, щоб втрутитися в його життя, мало про це життя знаючи, мало цінуючи і мало поважаючи його закони.

Характерно, що папір,

який повинен підписати для вступу в “Сполучник звільнення рідного Дону” Яків Лукич, дуже схожий на заяву про вступ у колгосп: “Зобов’язуюся беззаперечно слухатися своїх начальників і командирів. Зобов’язуюся все своє надбання привести на вівтар православної батьківщини. У чому і підписуюсь”. Спроба зібрати людей у колгосп і в Сполучник звільнення взаємно один одне виключають, взаємно виявляють безпідставність і волюнтаризм і того, і іншого. Колгосп починає організовуватися взимку, коли немає ні підготовлених приміщень для розміщення великих груп худоби і птахів, ні достатньої кількості кормів.

Тварини і птахи мерзнуть і голодують, а люди, навіть переконані, своїм розумом дійшли до користі усуспільнення, як, наприклад, Кіндрат Майданников, серцем тужать за своєю животиною, і нудно, і гірко їм. Люди, зараховані в розряд кулаків, практично перестають вважатися людьми. Вони стають ворогами. А ворога, природно, не шкода, і дитини його не шкода, і сім’ї його не шкода. Макар Нагульнов полум’яно заявляє, що готовий діточок, бабів і старих постріляти для блага революції. Як ми тепер знаємо, доля, приготовлена розкуркуленим і засланим, була набагато страшніше негайної смерті від кулі. Але Шолохов вміє показати в самім розжаренні класової боротьби можливість іншого, не кровопролитного вирішення проблем. Автор роману досить правдиво малює настрій більшості хуторян, які зібралися на схід обговорювати питання вступу в колгосп. Російські селяни, які тільки одержали землю, про колгоспи міркували приблизно так: “Спочатку дали землю, тепер відбирають!”.

І боліла в них душа. Козаки ж, які володіли землею завжди, споконвіків, тим більше не бажали поєднуватися. Вони до того ж справедливо підозрювали, що колгоспи виявляться грабіжницькими закладами! І тому на зборах у Гремячій Балці багато хто були згодні з Миколою Люшнею, який міркував, що “колгосп – справа це добровільна, хочеш – іди, а хочеш – з боку дивися!”. Отож він і хоче з боку дивитися. Але добровільності як раз-то Радянська влада і не терпіла. Уже все було вирішено за селян і козаків у Москві, що не вірить сльозам і крові, за кремлівськими стінами, скільки хазяїв і в який строк вступить у колгоспи. Найстрашніше, що пішло за цим, – розкуркулювання. Розкуркулювання називалося тоді “адміністративною мірою”. Її застосовували до тих, кого вважали ворогами, хоча нічого протизаконного людина і не зробила. Тому-то так принижено просять прощення козаки і баби після “жіночого бунту”. Не тому, що вважають себе неправими: вони хотіли взяти зерно, що їм належало і без якого вони приречені були на голод. А тому, що бояться, що їх оголосять “ворогами” і зашлють. І не порожніми словами, а страшною погрозою звучить давидівське: “Більшовики не мстять, а нещадно карають тільки ворогів…”. І багато чого значить його обіцянка не вважати учасників “жіночого бунту” “ворогами” і не застосовувати до них “адміністративних заходів”. А крім розкуркулювання є ще й інші заходи, якими влада “переконує” козаків у тім, що колгоспу їм не уникнути: позбавлення цивільних і виборчих прав, після чого людину в будь-який момент могли заарештувати; оголошення бідних селян “підкуркульниками”, якщо в них просипалися совість і жалість.

Оголошення “соціально небезпечним” і, нарешті, наган і холодна кімната. І йдуть, мимо волі, козаки, “сльозою і кров’ю” розриваючи “пуповину, що з’єднувала… із власністю, з биками, з рідним паєм землі”. Серед колгоспників змушений ховатися і міцний хазяїн Яків Лукич, що встиг замаскуватися, щоб не потрапити під розкуркулювання. Яків Лукич все життя працював. А тепер все під Корінь! Так, жахлива пора, коли працьовита і щаслива людина змушена ховатися. За короткий час, що описаний в романі “Піднята цілина”, читач наочно бачить плоди “великого перелому”. У хуторі не залишається заможних хазяїв, хліб для хлібозаготівель вибивають силою, селян, що захотіли відповідно до брехливої сталінської статті “Запаморочення від успіхів” вийти з колгоспу, позбавляють насінного хліба, перед вступом у колгосп порізана безліч худоби. А спереду в країни страшний голод, репресії і Війна… Виправдуючи жорстокості і беззаконня, Шолохов намагається зобразити справу так, начебто на Доні готується антирадянське повстання.

Сьогодні вже відомо, що більшість із тих контрреволюційних організацій, які так успішно “розкривало” ГПУ і НКВС, були попросту вигадані. Швидше за все, не існував і описаний у романі “Сполучник звільнення Дону”, тому що більшість активних борців з новою владою або виїхали, або були знищені. Але навіть якщо такий сполучник і існував, він не міг серйозно загрожувати більшовицькій владі. “Піднята цілина” мимоволі викриває й інший обман Сталіна, що розкуркулювання – це захід, прийнятий як захист проти терору кулаків, які всіляко шкодять колгоспам. Ні, нічим російський народ не заслужив знищення мільйонів самих роботящих своїх хазяїв.

А якщо і були десь випадки опору, те це була помста окремих людей, доведених до розпачу пограбуванням і насильством над ними і близькими. Читаючи роман, переживаєш, що так страшно зламані і зіпсовані виявилися долі, душі козаків. І мимоволі думаєш про те, до якого приниження Росію довела її колгоспна система, що вона змушена просити допомоги в інших країн. Навіть там, де письменник намагається виправдати комуністів, правда життя, описана майстром, доводить зворотне. У тім і сила великого таланта, що вона не підкоряється компромісним устремлінням автора. Правда художника виявляється більше переконливою, чим бажання автора підігнати ідеологічну основу під власний добуток.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Відбиття колективізації М. Шолоховим у романі “Піднята цілина”

Categories: Нові твори

Links