Від Худякова до сучасності

Слава першого збирача з права має належати Івану Олександровичу Худякову (1842-1876). То була людина зовсім іншого складу та інших переконань, ніж Афанасьєв. Він був активний революционер-профессионал. За співучасть у замаху Каракозова (1866 р.) життя Олександра ІІ він був висланий в Верхоянский округ Якутській губернії. Фольклором Худяків цікавився як як фольклорист.

Він намагався поставити фольклор на службу революційної роботи і використовувати його на ролі пропагандистського матеріалу. Для цього він він вивчав фольклор за книгам, а шляхом

безпосереднього спілкування з народом. Він виходив Рязанську губернію і записував там казки. Частково він записував й у містах: в Казані та у Москві.

Відтак склалося великі зібрання, що було випущено їм під назвою “Великоросійські казки”. Це збори виходило майже разом з випусками Афанасьєва, але істотно від цього відрізняється. Збори Худякова – перше великі зібрання казок, повністю записаних самим видавцем, притому записаних якраз. Слава першого великого збирача казок безпосередньо із різних вуст народу має належати йому, а чи не Афанасьєву. Це перший цілісний збірник нових типів.

Фонетичних

та інших особливостей місцевої промови Худяків не передавав і вважало за потрібне. Проте ті цілі, які Худяків переслідував під час збирання своїх казок, йому вдалося здійснити лише частково. У передмові він пише: “На жаль, маємо зауважити, деякі обставини неможливо нам друкувати багато цікавих казки із нашого зборів”.

Під “деякими обставинами” розуміються цензурні рогатки. З цих самих причин Худяків було надрукувати ніяких коментарів до свого зборам.

Найбільш остросатирические казки, у яких виражалися селянські настрої напередодні реформи, до зборів не потрапили. Не збереглися, оскільки загинули під час арешту Худякова.

“Великоросійські казки” – не єдине видання Худякова. Їм випущено збірник “Великоросійські загадки”, і навіть антологія російських історичних пісень, у якій відібрано найбільш патріотичні разом із тим революційні історичні пісні. У передмові він називає Бєлінського. Їм складено ряд науково-популярних нарисів з російської історії (“Давня Русь” та інші), у яких, на противагу Карамзіним і офіційною точки зору, в завуальованій, але досить ясною формі доводив гибельность для Росії самодержавства. На засланні Худяків продовжував розпочате їм справа.

Їм було укладено якутська граматика і якутський словник. Він переключився на запис якутського фольклору. Худяків перший оцінив і записав твори високохудожнього епосу якутів і видав в прекрасних перекладах, які зберігали, наскільки може бути, глибоко національну поетику героїчних пісень якутів. Рукопис було видано багато років по смерті Худякова Восточносибирским відділом Географічного суспільства під назвою “Верхоянский збірник”.

Сюди ввійшли зібрані в Прохаськовому Верхоянском окрузі російські казки й народні пісні. Важко переносячи важкі поневіряння та самотність, Худяків скінчив життя психіатричної лікарні.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 2.50 out of 5)

Від Худякова до сучасності