Великі сподівання

В околицях Рочестера, старовинного містечка на південний схід від Лондона, жив семирічний хлопчик, прозваний Піпом. Він залишився без батьків, і його “своїми руками” виховувала старша сестра, яка “мала рідкісним умінням звертати чистоту в щось більш незатишне і неприємне, ніж будь-який бруд”. З Піпом вона зверталася так, наче він був “взято під нагляд поліцейським акушером і переданий їй з навіюванням – діяти по всій строгості закону”. Її чоловіком був коваль Джо Гарджері – білявий велетень, поступливий і простакуватий,

тільки він, як міг, захищав Піпа.

Ця дивовижна історія, розказана самим Піпом, почалася в той день, коли він зіткнувся на цвинтар із збіглим каторжником. Той під страхом смерті зажадав принести “жратви і напилок”, щоб звільнитися від кайданів. Скількох зусиль коштувало хлопчикові тайком зібрати і передати вузлик! Здавалося, кожна мостина кричала вслід: “Тримай злодія!” Але ще важче було не видати себе.

Навряд перестали пліткувати про арештанта, як в таверні якийсь незнайомець непомітно показав йому напилок і дав два фунтових квитка (зрозуміло, від кого і за що).

Йшов час. Піп став відвідувати

дивний будинок, в якому життя завмерло в день не відбулася весілля господині, міс Гевішем. Вона так і постаріла, не бачачи світла, сидячи в зотлілому вінчальному платті. Хлопчик повинен був розважати леді, грати в карти з нею і її юній вихованкою, красунею Естелла. Міс Гевішем вибрала Естеллу знаряддям помсти всім чоловікам за того, який обдурив її і не з’явився на весілля. “Розбивай їх серця, гордість моя і надія, – повторювала вона, – розбивай їх без жалю!” Першою жертвою Естелли став Піп. До зустрічі з нею він любив ремесло коваля і вірив, що “кузня – блискучий шлях до самостійного життя”. Отримавши від міс Гевішем двадцять п’ять гіней, він віддав їх за право піти в підмайстри до Джо і був щасливий, а через рік здригався при думці, що Естелла застане його чорним від грубої роботи і буде зневажати. Скільки разів йому ввижалися за вікном кузні її розвіваються кучері і гордовитий погляд! Але Піп був підмайстром коваля, а Естелла – молода леді, якій має отримати виховання за кордоном. Дізнавшись про від’їзд Естелли, він відправився до крамаря Памблчуку послухати несамовиту трагедію “Джордж Барнуел”. Чи міг він передбачити, що справжня трагедія чекає його на порозі рідного дому!

Біля будинку і у дворі товпився народ; Піп побачив сестру, убитий страшним ударом у потилицю, а поруч валялися кайдани з розпиляним кільцем. Констеблі безуспішно намагалися дізнатися, чия рука завдала удару. Піп підозрював Орлика, працівника, який допомагав в кузні, і незнайомця, який показував напилок.

Місіс Джо насилу приходила в себе, і їй був потрібний відхід. Тому в будинку з’явилася Бідді, миловидна дівчина з добрими очима. Вона вела господарство і не відставала від Піпа, використовуючи будь-яку можливість чогось навчитися. Вони часто говорили по душах, і Піп признався їй, що мріє змінити своє життя. “Ти хочеш стати джентльменом, щоб дошкулити тієї красуні, що жила у міс Гевішем, або щоб домогтися її”, – здогадалася Бідді. Дійсно, спогади про ті дні “подібно бронебійно снаряда” розбивали благі помисли увійти в долю з Джо, одружитися з Бідді і вести чесну трудове життя.

Одного разу в таверні “У трьох веселих матросів” з’явився високий джентльмен з презирливим виразом обличчя. Піп впізнав у ньому одного з гостей міс Гевішем. Це був Джеггер, стряпчий з Лондона. Він оголосив, що має важливе доручення до кузена Джо Гарджері: Піпу належить успадкувати неабияку стан з вимогою, що він негайно виїде з цих місць, залишить колишні заняття і стане молодою людиною, що подає великі надії. Крім того, він повинен зберігати прізвище Піп і не намагатися дізнатися, хто його благодійник. Серце Піпа забилося частіше, він ледве зміг пролепетати слова згоди. Він подумав, що міс Гевішем вирішила зробити його багатієм і з’єднати з Естелла. Джеггер сказав, що в розпорядження Піпа надходить сума, якої вистачить на освіту і столичне життя. Як майбутній опікун, він порадив звернутися за настановами до містера Метью Покет. Це ім’я Піп теж чув від міс Гевішем.

Розбагатівши, Піп замовив модний костюм, капелюх, рукавички і зовсім змінився. У новому обличчі він наніс візит своєї доброї феї, яка здійснила (він думав) це чудове перетворення. Вона із задоволенням прийняла вдячні слова хлопчика.

Настав день розставання. Залишаючи село, Піп розплакався у дорожнього стовпа: “Прощай, мій добрий друг!”, А в диліжансі думав, як добре було б повернутися під рідний притулок… Але – пізно. Завершилася пора перших надій…

У Лондоні Піп освоївся на подив легко. Він знімав квартиру разом з Гербертом Покет, сином свого наставника, і брав у нього уроки. Вступивши в клуб “Зяблики в гаю”, він відчайдушно смітив грошима, наслідуючи новим приятелям у старанні витратити якомога більше. Його улюбленим заняттям стало складання списку боргів “від КпШС, Лобса або Нобс”. Ось коли Піп почуває себе першокласним фінансистом! Герберт довіряє його діловим якостям, сам він тільки “оглядається”, сподіваючись зловити успіх в Сіті. Закрутитися у вирі лондонського життя Піпа наздоганяє звістка про смерть сестри.

Нарешті Піп досяг повноліття. Тепер йому належить самому розпоряджатися своїм майном, розлучитися з опікуном, в гострому розумі і величезному авторитеті якого він не раз переконувався; навіть на вулицях виспівували: “Про Джеггерс, Джеггерс, Джеггерс, потрібний человеггерс!” У день свого народження Піп отримав п’ятсот фунтів і обіцянку такої ж суми щорічно на витрати “в заставу надій”. Перше, що хоче зробити Піп, – внести половину свого річного утримання для того, щоб Герберт отримав можливість працювати в невеликій компанії, а потім став її співвласником. Для самого Піпа надії на майбутні звершення цілком виправдовують бездіяльність.

Одного дня, коли Піп був один в своєму житлі – Герберт виїхав до Марселя, – раптом пролунали кроки на сходах. Увійшов могутній сивочолий чоловік, йому не було потреби діставати з кишені напилок або інші докази – Піп миттєво впізнав того самого збіглого каторжника! Старий став гаряче дякувати Піпа за вчинок, досконалий шістнадцять років тому. У ході розмови з’ясувалося, що джерелом успіху Піпа стали гроші втікача: “Так, Піп, любий мій хлопчик, це я зробив з тебе джентльмена!” Немов яскравий спалах освітив все навколо – стільки розчарувань, принижень, небезпек обступило раптом Піпа. Значить, наміри міс Гевішем підняти його до Естелли – просто плід його уяви! Значить, коваль Джо був покинутий заради примхи цю людину, який ризикує бути повішеним за незаконне повернення до Англії з вічного поселення… Всі надії звалилися в один мить!

Після появи Абеля Мегвіча (так звали його благодійника) Піп, охоплений тривогою, став готуватися до від’їзду за межу. Відраза і жах, випробувані в перший момент, змінилися в душі Піпа зростаючої вдячністю до цієї людини. Мегвіча сховали у будинку Клари, нареченої Герберта. Звідти по Темзі можна було непомітно пропливти до гирла і сісти на іноземний пароплав. З розповідей Мегвіча відкрилося, що Компесон, другий каторжник, спійманий на болотах, і був тим самим брудним обманщиком, нареченим міс Гевішем, і він до цих пір переслідує Мегвіча. Крім того, за різними натяків Піп здогадався, що Мегвіч – батько Естелли, а її матір’ю була економка Джаггера, яку підозрювали у вбивстві, але виправдали зусиллями адвоката, і тоді Джеггер відвіз крихітку до багатої самотньої міс Гевішем. Чи треба говорити, що цю таємницю Піп присягнувся зберігати для блага обожнюваної Естелли, незважаючи на те що до цього моменту вона вже була одружена з пройдисвітом Драмлом. Розмірковуючи про все це, Піп відправився до міс Гевішем отримати велику суму грошей для Герберта. Йдучи, він озирнувся – весільна сукня на ній спалахнуло, як факел! Піп у відчаї, обпікаючи руки, гасив вогонь. Міс Гевішем залишилася жива, але, на жаль, ненадовго…

Напередодні майбутнього втечі Піп отримав дивний лист, що запрошує в будинок на болоті. Він не міг передбачити, що Орлик, який затаїв злобу, став підручним Компесон і заманював Піпа, щоб помститися йому – убити і спалити у величезній печі. Здавалося, загибель неминуча, але на крик вчасно нагодився вірний друг Герберт. Тепер в дорогу! Спочатку все йшло добре, лише в самого пароплава з’явилася погоня, і Мегвіч був схоплений і засуджений. Він помер від ран у тюремній лікарні, не доживши до страти, і його останні хвилини були зігріті вдячністю Піпа та розповіддю про долю дочки, яка стала знатної леді.

Минуло одинадцять років. Піп трудиться в східному відділенні компанії разом з Гербертом, знайшовши в сім’ї друга спокій і турботу. І ось він знову в рідному селі, де його зустрічають Джо і Бідді, їх син, названий Піпом, і малятко-дочка. Але Піп сподівався побачити ту, про яку не переставав мріяти. Ходили чутки, що вона поховала чоловіка… Невідома сила тягне Піпа до закинутого будинку. У тумані здалася жіноча постать. Це Естелла! “Не дивно, що цей будинок знову поєднав нас”, – виголосив Піп, взяв її за руку, і вони пішли геть від похмурих руїн. Туман розвіявся. “Широкі простори стелилися перед ними, не затьмарені тінню нової розлуки”.