Василь Стус. Доля, життя, поезія

Ранній період творчості поета відзначався оптимістичним, бадьорим настроєм, але згодом голос В. Стуса змужнів, став суворіше, і критичнее. Саме цим він став виділятися серед своїх однодумців. У його поэзиях органічно злилися інтелект, увага до вічних вселюдських проблем з, справді, національним світоглядом, що досягало глибин народної моралі й людяності. Завдяки цьому ліричні добутки художника виходили за межі експериментального бунтарства, дилетантський непоінформованості, що було нерідко характерно для багатьох його ровесників

На

початку шістдесятих років поет часто друкується в журналах “Вітчизна”, “Дніпро”. У ряді віршів він міркує над сутністю людського життя, над пошуками шляхів боротьби за правду (“Молодий Гете “, “Утекти б від себе ладь мир позаочі”, “Не можу я без посмішки Івана”). Його хвилюють вічні проблеми добра й зла, місце кожної людини й своє власне в суспільстві, що живе за несправедливими законами, питання “як бути?” при таких обставинах йому самому. Це питання полягає не тільки в тім, що кожному з них належить видатне місце в історії української культури й національно-визвольної боротьби,
а й подібністю їхніх життєвих доль. Це обумовлено Шевченковим духом у Творчості Стуса. Творчість поета не можна уявити поза Шевченковой стихії, це “голос духу”, основа, на якій стояв молодий художник. Немає двох інших українських поетів, які б по силі патріотизму, любові до України, за відданістю ідеалам добра, справедливості й за незламністю духу були такими близькими. Навіть життєві дороги їх подібні: обом судилося прожити по 47 років, по несправедливому вироку, довгі роки неволі. Разом з тим немає поета, який би за творчою манерою, за образотворчими прийомами стояв далі від Т. Шевченко, чим В. Стус.

Інтимна лірика поета сильна, самобутня. У ній дуже яскраво розкрилася його

Творча індивідуальність. Залучає вона й зворушливою ніжністю почуттів до коханої дружини, матері сина, всіх рідних і близьких. Інтимна лірика В. Стуса здебільшого була написана у в’язниці, і спогаду про рідний серцю людях відтворені через призму похмурої неволі. Але навіть там, у пеклі страждань, смертей, знущань, зберіг він тепло й ніжність своїх почуттів, які майстерно втілив у поэзиях “У порожній кімнаті”, “На Колимі запахло чебрецем”.

Поет прийшов у літературу наприкінці 50-х на початку 60-х років, коли викриття культу Сталіна обумовило величезні зміни в житті країни, зокрема й у мистецтві й літературі. Зміни ці відбувалися у двох основних напрямках: зростала увага до життя, внутрішньому миру людини – не як бездумного й бездушного “гвинтика”, а як особистості; освоєння змін, що приніс у життя науково-технічний прогрес, розвиток космонавтики, атомної фізики, генетики й т. п. Це визначило й тематику творчості багатьох поетів, зокрема й В. Стуса. У нього майже немає сюжетних добутків, тому що ” Україна є віссю, навколо якої обертається вся поезія Василя Стуса”. Україна виступає в його віршах не як об’єкт, вона існує в ньому самому як психологічна даність. Цим пояснюється прихильність поета до такого жанру лірики, як вірш-медитація, філософський роздум

Закінчивши Історико-філологічний факультет Донецького педінституту, молодий учитель їде на Кіровоградщину в Таужнянскую семилітку як учитель. В. Стус залишив про себе теплі спогади в колишніх учнів і колег, хоча й працював там небагато. Після служби в армії (1959 – 1961) учителює в Горлівці (1961 – 1963), працює літредактором газети “Соціалістичний Донбас”. В 1961 році В. Стус стає аспірантом Інституту літератури ім. Т. Шевченко АН УРСР, працює над дисертацією на тему “Джерело емоційності художнього твору”, чимало друкується


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Василь Стус. Доля, життя, поезія