Василь Барка про моральне вдосконалення людини

Релігійне вчення Василя Барки міцно пов’язано з ідеєю морального І вдосконалення особистості. Біблія радить створити собі “нове серце”; ця обнова в самому національному характері здійснить вирішальну “перебудову”, від якої передусім залежить майбутня доля українського народу зокрема. Письменник мріє про “революцію” духовну, з перемогою над собою: якщо подолати звірство в серцях, вважає він, – зникнуть потворності суспільства. “Неправда, що люди… назавжди втратили едем на землі, – стверджує митець у романі “Рай”, – він і тепер є, але ми не бачимо його. Не той дужий… той, хто підніме великий камінь, а хто стримає власне серце. А найдужчий… той, хто знищить зло в собі самому: той переступить поріг земного раю. Усі недуги та печалі покинуть його”.
Василь Барка пропонує такі шляхи цієї зміни: добротою свого серця, як переможною силою, подужувати злобу серця чужого. Також потрібне прощення, що є найбільшим подвигом на землі. Без моральної перемоги кожна перемога фізична обертається, зрештою, поразкою. Митець переконаний, що в Україні народна поезія уникала схвалення і звеличення війни в її елементарному змісті, як знищення чужих житгів.
В есе “Жайворонкові джерела” митець пише, що найбільшої хоробрості вимагає прощення. Щиро простити образу в стані озлоблення – це вимагає героїзму. Так і в романі

“Жовтий князь” священик закликає: “Забудьмо, хто кому винен. Обмиймо душі від злоби і станьмо, як одна сім’я, в імені Спасителя, що кров’ю і смертю викупив нас”. За спостереженням дослідників, Жовтого князя в цьому романі “долає дух добра”; зброя на Звіра – смирення й любов. Багато в чому цим пояснюється й бажання автора поділитись із читачами своїм моторошним свідоцтвом: “Хто поспівчував жертвам біди – пролив сльозу з любові – той хоч трохи порятує своє серце”.
Однак немає сили більшої від страждання: “Переслідуваному люто за неї [віру], слід би радіти: у терпінні укріплюється в його душі образ Бога…” (роман “Спокутник і ключі землі”). Тільки очисне страждання звільнить од сатанинського обману. Це вирішення нашої вічної долі. Іншої ради нема, крім через терпець. Мов плодове дерево, у нашій душі зросте сила на порятунок нам: і сьогодні, тут, де стоїмо, і в безсмертя. Терпіння годиною краще, ніж цілий рік хвалять. Немає мудрості більшої, ніж мудрість милосердя, вважає письменник. Так було споконвіку: кого обрано для провіщення, терпить іспит. Серце удосконалюється – зі страждання постає добрість.
У романі “Рай” зустрічаємо таке пророцтво: “Сказав Господь: – я дав їм закон, вони ж ні на що, самодумні, не зважають… аж поки не стануть біля безодні, не приторкнуся… Може, лихо без просвітку навчить їх. Сказав Господь, і що діється тепер, – то діється бездумно, нема в цьому світла віри. Це йтиме, поки людство не поклониться Божій правді”. Герой цього твору професор Споданейко-Віконник ставить запитання марксистові: “Чи можна повторити в сучасних умовах одно чудо, що його, як відомо, безперервно творив Ісус Христос”… “безперервно являти милосердя до кожного ближнього, що страждає, як до свого рідного брата?”. “Ні, тисячу разів ні!… від такого чуда ми завжди відмовляємось, бо стоїмо на грунті революційного марксизму, науки про нещадну клясову боротьбу”.
Усупереч деяким сучасним тлумаченням відсутності збройного спротиву селян голодомору як “національної ганьби”, Барка доводить, що, навпаки, покора селян була проявом християнського духу й наслідуванням Христа. Хто вдарить у відповідь – також стає звіром.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Василь Барка про моральне вдосконалення людини