ВАНЧУРА Владислав

(1891 – 1942)

ВАНЧУРА Владислав (Vancura, Vladislav – 23.06.1891, Гай, побл. Опави – 01.06. 1942, Прага) – чеський письменник.

Його внесок у розвиток чеської літератури XX ст. порівнюють з внеском Я. Гашека та К. Чапека. Ванчура виступав в основному як прозаїк, його проза – це своєрідний синтез реалістичних і модерних традицій, вона підкреслено новаторська як за стилем, так і за своєю жанровою формою. Сучасна В. критика його прозу оцінювала як “експериментаторську” .

Ванчура народився 23 червня 1891 року у містечку Гай поблизу Опави і походив зі старовинного дворянського роду протестантів. Початкову освіту здобув у провінційному містечку Бенешові. Потім продовжив навчання на медичному факультеті Празького університету, після чого працював лікарем в лікарні Німецького Броду, а також у містечку Збраслав, що біля Праги. Лікарською практикою Ванчура займався впродовж усього життя, хоча вже з початку 20-х років основною формою діяльності Ванчура стала література. Серйозно Ванчура зацікавився літературою ще в роки навчання у гімназії та університеті. Його художні смаки формувалися під впливом ідей чеського модернізму кін. XIX – поч. XX ст., реалістичної чеської прози 2-ої пол. XIX ст. і російської соціально-психологічної прози XIX ст., особливо прози Л. Толстого і Ф. Достоєвського. З початку 20-х років В. вступив у компартію і відтоді на його естетичних поглядах

суттєво позначається ліва ідеологія та вплив сучасної йому чеської пролетарської літератури. Найбільш значний вплив на формування художніх поглядів Ванчура справив чеський поетизм.

Естетичні погляди Ванчура не залишалися незмінними. На кінець 20-х років він, як і раніше, дотримувався модерністських традицій, але тепер заперечував зв’язок літератури та ідеології і обстоював ідею незалежності літератури від ідеології. Зміни у художньому світогляді були обумовлені певною переорієнтацією у політичних поглядах Ванчура. У 1929 році він приєднався до відомого Маніфесту семи письменників, що був спрямований проти більшовицького керівництва КПЧ.

Перші твори Ванчура почали з’являтися з початку 20-х років у чеській періодиці. Зі своїх перших оповідань та повістей Ванчура уклав і видав дві прозові збірки “Течія Амазонки” (“Amazonsky proud”, 1923) і “Довгий, широкий, гострозорий” (“Dlouhy, Siroky, Bystrozraky”, 1924). Найхарактернішою рисою ранньої прози Ванчура була її яскраво виражена ліричність, яка виявлялася у тому, що на передній план у його прозі висувалася не фабула, і емоційно оцінний характер стилю оповідача. Ще одна важлива риса ранньої прози В. – це її яскраво виявлена романтична тенденція. Широка літературна популярність прийшла до Ванчура після появи у 1924 році роману “Пекар Ян Маргоуль”(“Pekar Jan Marhoul”). Крім нього, до основних творів Ванчура, написаних у 20-их pp., належать також романи “Поля оранки та війни”

“Pole orna a valecna”, 1925), “Літні розваги” (1926), “Страшний суд” (“Posledni soud”, 1929). У центрі роману Ванчура “Пекар Ян Маргоуль” – трагічна доля “маленької людини”, пекаря Яна Маргоуля. В. простежує історію поступового зубожіння цієї людини. У минулому міцний господар і власник пекарні, Маргоуль – через свою безмежну доброту, щирість і наївність, через своє невміння пристосовуватися до безжальних законів дійсності поступово втрачає усе, що надбав, перетворюється у фіналі роману майже

Жебрака, якому ледве вдається зводити кінці з кінцями. У романтичній, оптимістичній натурі Маргоуля Ванчура при цьому свідомо акцентує риси, які зближують його з Дон Кіхотом, що відразу було відмічено в чеській критиці, яка надзвичайно високо оцінила роман Ванчура.

Роман “Літні розваги” (1926) вважають найближчим до художніх принципів чеського поетизму. Зовнішня канва подій зводиться тут до зображення перипетій кохання, які розгортаються навколо мандрівного циркача Арноштика та його вродливої помічниці, котрі приїжджають на гастролі у невеличке чеське курортне містечко. Водночас у повісті є і певний глибин-зміст, пов’язаний з численними іронічними натяками Ванчура на конкретні обставини та персоналії чеського поетизму.

З кінця 20-х pp. модерністські пошуки Ванчура все більше зосередилися на експериментах з мовним стилем, що виразилося у поступовому ускладненні лексики та синтаксису його творів. Першим таким твором став роман “Страшний суд”, мова якого була настільки складною, що письменник у подальші роки змушений був суттєво його редагувати, щоб зробити більш зрозумілим для читача.

У “Страшному суді” Ванчура одним з перших у чеській літературі звернувся до теми Закарпаття. У творі змальовується трагічна доля закарпатського селянина Пилипанинця, який разом з іншими земляками під тиском життєвих обставин змушений емігрувати за океан. На ньому шляху емігранти потрапляють у Прагу. В центрі зображення роману перебуває внутрішнє життя Пилипанинця, його складний, суперечливий, сповнений різноманітних комплексів характер. Основна проблема, яка порушується в романі, це суперечність між містом і селом, цивілізацією, яку уособлює міське життя, природою, яку представляють Пилипанинець та його супутники. Через характер Пилипанинця Ванчура намагається розкрити людину в її глибинній стихійності, керовану інстинктами, не обмежену жодними психічними, а тим більше – суспільними установками. Недовіра і непорозуміння з боку нового празького оточення, у яке потрапляє Пилипанинець, а також і його коханої, штовхає героя на безглуздий вчинок: щоб продемонструвати силу свого характеру, він підпалює влтавські млини, за що його покарали.

З 2-ої пол. 20-х pp. Ванчура почав виступати і як драматург. Він написав п’єси “Учитель і учень” (“Ucitelazak”, 1927), “Хвора дівчина” (“ШтоспА divka”, 1928), на проблематиці та художніх особливостях яких позначилося захоплення Ванчура чеським поетизмом. Найзначнішим твором з написаних Ванчура у 20-і pp. став його роман “Поля оранки та війни”, над яким письменник працював упродовж 1924-1925 pp. У романі Ванчура дає широку картину жорстокої дійсності часів Першої світової війни. У центрі твору – долі мешканців заможного маєтку старого барона Дановітца: з одного боку, його синів – гульвіси і головоріза, офіцера Ервіна та затурканого священика Йозефа, з іншого, – його батраків Ржеки та Гори, які ведуть злиденне, напівголодне існування. У всіх цих героїв різні долі, але кожна з них окремо і всі загалом засвідчують абсурдність старого світу, що породжує криваву і безглузду війну. Сучасний дослідник чеської літератури О. Малевич назвав цей роман “патетичним скорботним хоралом”.

З початком 30-х pp. політичні орієнтації Ванчура знову почали схилятися до лівої ідеології і, зокрема, ідеології КПЧ. Нове зближення відбувалося на грунті антифашистського руху, який у цей час почав широко розгортатися у Чехії. Відповідної еволюції зазнали і літературні погляди Ванчура. Якщо раніше він виступав за літературу, позбавлену ідеології, то тепер він визнав важливість суспільної місії літератури і необхідність використання її як засобу ідеологічного впливу на суспільство. У роки окупації В. продовжував залишатися активним учасником антифашистського руху. У 1924 році його як члена нелегальної “Культурної ради” чеської інтелігенції заарештувало гестапо. Він мужньо поводився на допитах, не видавши жодного зі своїх товаришів-підпільників. 1 червня 1942 року фашисти розстріляли письменника.

У художній творчості Ванчура 30-40-х pp., як і раніше, домінує проза, у якій він продовжив розпочаті в 20-х pp. модерністські пошуки та експерименти. Творчість Ванчура 30-х pp. відкриває роман “Карний процес, або Приспів’я” (“Hrdelnipfe”, 1930). У цьому романі Ванчура використав поширений у тогочасному західному модерністському романі прийом висвітлення однієї і тієї ж події з точки зору різних героїв. У творі йдеться про з’ясування обставин загадкового вбивства чи самовбивства, що так і залишається нез’ясованим, дружини одного з героїв на прізвище Пульпітл. Свою версію смерті Єви безуспішно намагаються довести брат чоловіка Єви, якого звинуватили в її убивстві і який відбував за це покарання у в’язниці, суддя, який колись розслідував цю справу, син судді, а також інші люди, які знали Єву. Таємниця так і залишається нерозгаданою, а детективна зав’язка виконує у романі лише допоміжну роль, оскільки основну увагу автора привертає психологія героїв та моральна атмосфера, яка встановилася між ними.

У художньому ракурсі роман був цікавий насамперед своїми новаторськими рисами, які полягали у тому, що в центрі сюжету перебувала не окремішня психологія окремо взятої людини, а психологія цілого людського колективу.

Упродовж 30-40-х pp. Ванчура створив ще цілий ряд романів – “Маркета Лазарева” (“Mavktta Lazarova”, 1931). “Втеча у Будін” (“Utek do Budina”, 1932), “Кінець старих часів”(“Копес starych casu”, 1934), “Триріки” (“Тп reky”, 1936), а також два томи художньо-історичних нарисів “Картини з історії чеського народу” (“Obrazy z dejin naroda ceskeho”, 1939-1940).

Роман “Маркета Назарова” належить до жанру т. зв. балади в прозі, або роману-балади. Події твору спираються на давню сімейну легенду, яка збереглася в багатьох поколіннях Ванчура. За цією легендою, Ванчура походили із старовинного дворянського чеського роду Ванчур із Ржегниць, котрі свого часу, не бажаючи коритися королю, стали розбійниками. Один з основних героїв роману – розбійник Козлик у ранніх редакціях роману навіть мав ім’я Ванчура. У романі йдеться про родину Козлика, яка вступає в драматичну боротьбу з королівськими військами. Основну увагу автор приділяє розкриттю внутрішнього світу своїх героїв, психологічним характеристикам, якими він супроводжує опис їхніх дій. У творі багато сюжетних ліній, з-поміж яких вирізняється історія трагічного кохання розбійника Міколаша, сина Козлика, і Маркети Лазарової, – дівчини, яка готувалася стати черницею і яку Міколаш викрав.

Свій наступний роман – “Втеча в Будін” Ванчура назвав “романом про кохання і тільки про кохання”. У творі йдеться про двох легковажних молодих людей – Томаша і Яну, котрі потайки від батьків втікають у Будапешт, де беруть шлюб. Опинившись у скрутному матеріальному становищі, вони скористалися допомогою багатого родича Брема, чоловіка старшої сестри Яни. Допомагаючи молодим людям, Брем намагається позбутися Томаша з тим, щоб зробити Яну своєю коханкою. Заплутавшись у боргах, Томаш зводить рахунки з життям, а Яна, збагнувши задум Брема, з відразою відштовхує його від себе. Роман за жанром належить до сімейно-побутового, містить окремі соціально-критичні мотиви, але водночас його можна трактувати як витончену і незлу пародію на роман;; з любовними сюжетами.

Наступний роман Ванчура – “Кінець старих часів” – це іронічний памфлет, спрямований проти морально-психологічної атмосфери та соціальних типів “старих часів”. Ці часи у творі уособлює трагікомічна постать російського емігранта і колишнього полковника російської армії Мегапрогова. Дія твору відбувається у старовинному чеському замку, до якого невідомо звідки приходить Мегапрогов і побрехеньками про свої вигадані подвиги та пригоди зачаровує усіх присутніх.

З другої половини 30-х років у творчості Ванчура розпочався новий етап, пов’язаний з його спробами створити епос значнішого масштабу. Першою такою спробою став роман В. “Триріки” Цей роман Ванчура задумав в дусі притчі про батька та трьох синів, розповідь про яких він веде у стилізованій під фольклорну манері. У романі кілька сюжетних ліній, але центральною є історія Яна Костки – сина чеського селянина, котрий став студентом університету, потім австрійським солдатом, який здався в російський полон, був свідком російської революції, після чого повернувся додому, в Чехію, переконаним революціонером. Паралельно в романі простежуються й інші сюжетні лінії, пов’язані з долею російського емігранта Ебердина, а також старого Емануеля Костки та його конфлікт з ерцгерцогом, який намагався вигнати старого з його землі. Події роману переносяться то в Росію, то у Швейцарію, то у Чехію і подаються на широкому тлі історичних та соціальних потрясінь народів Європи, що додає роману Ванчура ознак епопеї. Критика зауважувала сюжетне новаторство роману Ванчура – надзвичайна динамізація сюжету, подієва наповненість, а також стилізованість.

У 1938 році Ванчура написав роман “Сім’я Горвата” (“Rodina Horvatova”), який повинен був статі: першим томом так і не закінченої ним трилогії “Коні та колісниця” (“Kone a vuz”). Ця трилогія, за задумом Ванчура, мала сконцентрувати увагу на чеському суспільстві періоду Першої світової війни і перших років буржуазної республіки. У романі “Сім’я Горвата” Ванчура поставив перед собою мету докладно змалювати політичну ситуацію в країні напередодні війни. Завдяки ретроспекції автор охоплює майже півстолітню передісторію чеського суспільства, а безпосередній розвиток дії триває в романі близько одного року – 1913 – і пов’язаний головним чином з докладним зображенням життя сім’ї чеського поміщика Войтеха Горвата.

Останнім масштабним епічним твором Ванчура стало двотомне видання художньо-історичних нарисів “Картини історії чеського народу”, які водночас стали й найзначнішим патріотичним твором чеської літератури, виданим в роки гітлерівської окупації. Твір охоплює минуле чеського народу, починаючи з доісторичних часів і закінчуючи правлінням династії Пршемисловичів (початок XV ст.). Мета “Картин історії чеського народу”, за задумом Ванчура, полягала у тому, щоб у важкі часи окупації захистити честь нації, підняти її самосвідомість і зміцнити віру в те, що ні мову, ні культуру, ні саме життя народу знищити не можна.

В. Назарець

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
ВАНЧУРА Владислав