ВАЛЬЗЕР, Роберт

(1878 – 1956)

ВАЛЬЗЕР, Роберт (Walser, Robert – 15.04. 1878, Біль – 25.12.1956, Херізау) – швейцарський письменник.

Вальзер був сином дрібного палітурника, згодом дрібного торговця. Гімназії не закінчив, через сімейні обставини дуже рано був змушений самостійно заробляти на прожиття: з 1892 р. служив у різних банках, бюро, на фабриці з випуску швейних машин, помічником винахідника і т. д. Вальзер переїжджав з міста у місто (Німеччина, Швейцарія); у нього рано пробудилася пристрасть до театру, але мрія стати актором не збулася.

У 1898 р. у бернській газеті “Бунд” з’явилася перша публікація Вальзера – добірка пейзажної лірики. Юним автором зацікавився відомий тоді літератор Франц Блей, звернувши увагу Вальзера на духовно близьких йому Ф. Гельдерліна, Жан-Поля, Г. Клейста, К. Брентано, Г. Бюхнера, З. Ленца (згодом Вальзер неодноразово звертатиметься до творчості цих письменників). Через рік – знайомство у Мюнхені з Ф. Ведекіндом, М. Даутендеєм, Р. А. Шредером та ін. З 1905 по 1913 р. Вальзер мешкав разом зі своїм братом, художником та ілюстратором його книг Карлом В. у Берліні (їхній альянс триватиме 25 років, спочатку книги купуватимуть лише заради “картинок”). Тут він став хоч і трохи, але все ж таки відомим (був знаний у досить вузькому колі літераторів: К. Моргенштерн, Г. Гессе, Р. Музіль, Ф. Кафка) і створив свої головні твори. Його підтримали видавці Кассірер

і Фішер, що не рятувало від душевних криз, які супроводжувалися знищенням рукописів (зокрема, був знищений рукопис роману про подорож комерсанта по Азії). У 1904 р. вийшли друком “Шкільні твори Фріца Кохера” (“Fritz Kochers Aufsatze”), пронизані любов’ю до предметного світу, до всього живого взагалі і водночас не позбавлені іронії. Це уявні твори від імені вигаданого гімназиста, розповідну манеру від першої особи Вальзер збереже і в подальшому. У 1907 р. вийшов друком роман “Брат і сестра Таннер” (“Geschwister Tanner”), який започаткував своєрідну автобіографічну трилогію. Роман, попри мізерний тираж, мав успіх. Прикметно також і те, що книгу редагував К. Моргенштерн, – чудова школа для молодого письменника.

У 1908 р. вийшов друком роман “Помічник” (“Der Gehilfe”). Головний герой роману – Йозеф Марті наймається помічником до інженера-винахідника, який займається декількома непотрібними проектами, на які ніхто не хоче давати грошей (це “рекламний годинник”, “патронний автомат” і т. д.). У жертву пристрасті винахідник приносить здоровий глузд, статок, власну сім’ю, в якій уже панують розлад і нерозуміння. Гроші швидко тануть, але в саду для чогось будується грот, розкішно відзначаються свята, замовляють дорогі сигари. Розпад сім’ї – одна з центральних тем книги, але головний акцент все ж падає на сприйняття оповідача, саме він є ретранслятором усього, що відбувається. Йозеф – типовий для Вальзера персонаж: рефлектор із проривами у сферу імпресіоністичної поезії; свідомий аутсайдер, який, проте, недалекий від альтруїзму, скептичний меланхолік зі значною часткою оптимізму; політично незаангажована людина, наділена, однак, гострим соціальним зором. У Марті немає друзів, як і будь-якого інтимного життя, він майже не змінюється з плином часу, позбавлений вікових ознак, перебуваючи начебто поза історією. У певному смислі Йозеф – угадування наперед “людини без властивостей” Р. Музіля і деяких героїв Ф. Кафки (наприклад, Россмана з роману “Америка”), але, на відміну від останнього, його персонажі сп’янілі життям, їх втішає суєта урбаністичного середовища. Врешті-решт, посварившись з винахідником, Йозеф покидає його дім, і фінал книги залишається відкритим.

У 1909 р. опублікований роман “Якоб фон Гунтен. Щоденник” (“Jacob von Gunten. Ein Tagebuch”), улюблений твір письменника. Якоб – нащадок багатої аристократичної сім’ї – йде з дому і влаштовується учнем у пансіон Бен’яменти, де готують слуг. Він намагається приборкати свою гордість, свідомо орієнтуючи себе на те, що нічого не досягне в житті, і пансіон, де навчають найелементарнішого, – для нього цілком придатний заклад. Якоб уважно вглядається і вслухається, ніщо не проходить повз його увагу: брат і сестра Бен’ямента, вихованці, життя міста. Точність оцінок – ось що вирізняє цього героя. У романі наявна й сцена фантастичного характеру. Так, фрейлен Бен’ямента проводить його в серцевину будинку, сходить у підвал, здійснюючи якийсь обряд ініціації, посвячення: Якобу демонструють його майбутнє; йому не бути багатим, через те потрібно вчитися поважати бідність і турботу і т. д. У цьому плані ідеалом служіння і покірності є співучень Гунтена Краус, яким Якоб щиро захоплюється. Наприкінці книги пансіон поступово припиняє діяльність, фрейлен помирає, а її брат, назвавши Якоба своїм останнім учнем, пропонує йому себе в якості батька і товариша по подорожі (епізод, який дозволяв твердити про зацікавленість письменника підсвідомим і патологічним). Невідомо, власне кажучи, звідки герой узявся, як невідомо, яка дорога чекає на нього попереду. Але це свідома позиція, це – система вальзерівської прози: герой, який культивує свою “дивакуватість” і “дивність” (“дивна я людина” – дефініція, яку головні протагоністи швейцарського письменника використовують щодо себе найчастіше), змальований в якийсь певний момент розвитку, який принципово не має закінчення.

Роман “Якоб фон Гунтен. Щоденник” не мав жодного успіху, що супроводжувалось кризою відносин з артистичним середовищем, розірванням зв’язків, відходом, життям у нічліжках в 1910-1912 pp. Після цього Вальзер повернувся у рідний Біль, ведучи життя письменника-схимника, гумористично згадуючи свої спроби завоювати художні метрополії. Настав час етюдів, прогулянкових замальовок, літературних портретів (один критик назве Вальзера “Шекспіром малої форми”), які згодом будуть об’єднані у збірки “Маленькі поеми” (“Kleine Dichtungen”, 1914), “Мала проза”(“Kleine Prosa”, 1917), “Життя поета” (“Poetenleben”, 1918). Це імпресіоністичні замальовки чи невеликі “етюди про звичаї”. Особливе місце поміж творів “малої форми” займають роботи, присвячені художникам, яких з В. поєднує принцип “вибіркової спорідненості:”: Г. Клейст, Я. М. Р. Ленц, К. Брентано та ін.

У 1917 р. Вальзер опублікував есе “Прогулянка” (“Der Spaziergang”) – враження від прогулянки, зафіксовані в безкінечних описах, коли разом з періодами дня змінюється і настрій, закінчуючись сумом і думками про тлінність усього земного. З 1920 p., вважаючи, що він як письменник вичерпався, пішов працювати – був, зокрема, бібліотекарем у бернському архіві, мешкаючи в Берні до 1929 р. Протягом 20-х років вийшла друком усього лише одна книга “Троянда” (“Die Rose”, 1925) – етюди, нариси, щоденникові нотатки. Вальзер також намагався враховувати кон’юнктуру, йдучи назустріч смакам публіки: у 1925 р. він написав кримінальний роман “Розбійник”, який, проте, не знайшов видавця.

Поступово наростало почуття самотності (Вальзер так і не створив сім’ї, хоча майже все життя кохав одну жінку – адресата майже половини його листів), проявлялися ознаки душевного розладу, письменник декілька разів намагався звести рахунки з життям. З 1929 р. він час від часу підліковувався у психіатричній клініці (робив це добровільно, мовби ховаючись від соціуму), продовжуючи писати для празьких, берлінських і швейцарських газет і журналів. З 1933 р. він – вже постійний клієнт клініки, де перебував до самої смерті. У цей період писав тільки листи, читав винятково Ал. Дюма, Ж. Верна і т. п. Помер у горах під час прогулянки.

Вальзер – цей “природний талант”, “самородок” – тривалий час був майже забутий. Критика відкрила його знову після Другої світової війни, причому швейцарський письменник був названий одним із попередників Ф. Кафки (тим більше, що Кафка дійсно високо цінував його). Для такого твердження, безумовно, є підстави (збіг деяких прийомів, мотивів), але перебільшувати вплив Вальзера на Кафку все ж не потрібно, оскільки надто вже різняться і краєвиди, що їх оточували, і джерела, що їх живили: у випадку з Вальзером це “гельветичний комплекс”, це специфічно швейцарський менталітет плюс життя великих німецьких міст, відчуте і відтворене у мажорній тональності. Починаючи з 1957 p., книги Вальзера виходять французькою, італійською, шведською, сербохорватською та іншими мовами. Повна бібліографія його творів навряд чи можлива, оскільки від 200 до 300 текстів вважаються зниклими.

В. Никифоров


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

ВАЛЬЗЕР, Роберт

Categories: Біографії

Links