Утвердження народної моралі та внутрішньої краси людини в п’єсі І. П. Котляревського “Наталка Полтавка”

Іван Котляревський… Ім’я це викликав у кожного яскраві асоціації: і безсмертній Еней, і невмируща Наталка – героїня п’єси, що стала праматір’ю нового українського театру.
Що забезпечило “Наталці Полтавці” безсмертя у віках? Найкраще можна відповісти словами О. Гончара: “Два століття живе на світі безсмертний автор “Енеїди” й “Наталки Полтавки” поет, веселий мудрець, в якому мовби уособився оптимізм народу, його дужий, не підвладний смуткові дух, патріотичне чуття, обдарованість, моральна чистота”.
Ці риси надзвичайно виразні в п’єсі, характерні для всіх її персонажів. Твір позначений народністю, національним колоритом насамперед через риси характерів дійових осіб. Доброта – більша або менша, а то й мізерна, але доброта. Великодушність – яка вже не є і хто, на яку здатний, але великодушність. Щирість – може, у возного й ледь цинічна, коли йдеться про “взяточок, сиріч – винуждений подарочок”, але відверта. Отже, всі герої втілюють у собі найвищі прояви народної моралі. Хоч у образі головної героїні, безперечно, найяскравіше висвітлено внутрішню красу людини.
Наталка – чесна, скромна полтавська дівчина. Вона щиро покохала Петра і чекає його, хоч як важко їй доводиться в житті. Вона здібна, роботяща. Але найкраще про її душевну красу можна сказати словами виборного: “Золото – не дівка!..

Окрім того, що красива, розумна, моторна і до всякого діла дотепна – яке в неї добре серце, як вона поважає матір свою; шанує всіх старших себе; яка трудяща, яка рукодільниця…”.
Розум і кмітливість Наталки найбільше виявляються в її розповіді з водним. Які влучні і дотепні відповіді дає вона, проста селянська дівчина, цьому освіченому хвальковитому чиновнику: “знайся кінь з конем, а віл з волом”, “шукайте собі, добродію, в городі панночки…”.
А як Наталка любить свою матір, що для неї найдорожча і найкраща в світі! Вона погоджується на все, щоб заспокоїти стару неньку, щоб не бачити її сліз, хоч при цьому сама страждає. Проте, коли вирішується її доля, Наталка діє сміливо і рішуче. В образі головної героїні Котляревський втілив народний ідеал української жінки, її моральної краси. Проходять роки, але в найістотнішому цей ідеал залишився без змій, тому що духовне багатство, чистота і чесність працьовитість і сердечність з плином часу на старіють, бо є загальнолюдськими і вічними.
Першими у ряду жіночих образів трудівниць створених в українській літературі, був образ Терпелихи – бідної жінки з мріями про кращу долю, достаток, зі стійкими принципами народної моралі. Своєрідним характером наділений Петро. Він надзвичайно чуйний і вразливий, але неспроможний боротися за своє щастя, оскільки боїться, що завдасть коханій ще більших неприємностей. Це людина покірна долі і вихована на кращих принципах християнської моралі.
Неординарним персонажем є й Микола. Ненав’язливо, але наполегливо він допомагає закоханим вибороти своє щастя, жартами піднімає їхній дух і настрій. Він уміє хвалити людей за добру справу, встановити згоду між вороже настроєними людьми: “От такові-то наші полтавці! Коли діло піде, щоб добро зробити, то один перед другим хватаються”. В уста героя Котляревський вкладає власні роздуми про національний народний характер.
Навіть в негативному образі возного автору вдалось показати риси позитивні. Людина, яка здатна на кохання, уже людина. Людина, що могла бути щасливою, але з жалю, зі співчуття, не пішла до мети по головах, справді людина. Якщо возний, прагне виправдати свої вчинки, говорить про них – це означає, що його мучить сумління, отже, ще жива совість.
Суперечливою й неоднозначною особистістю є також виборний. Він добродушний, не позбавлений гумору, спостережливий дотепний, гострий на слово. Але при цьому Макогоненко – “хитрий, як лисиця, і на всі сторони мотається… ” – недалекоглядний і малоосвічений, може бути й жорстоким, бо вже спробував влади. Але десь у глибині душі він ще має совість, тому, побачивши, що заварилося з його допомогою, він починає рятувати становище, вміє пом’якшити біль, втішає возного. Образ возного типовий. У ньому драматург зібрав і талановито узагальнив найістотніші риси сільської верхівки.
І. П. Котляревський правдиво і реалістично відтворив картини народного життя, сміливо вивів на сцену простих звичайних людей, показавши їх моральну красу. Тому п’єса “Наталка Полтавка” “впевнено переступає рубежі сторіч”, є перлиною української і світової літератури.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Утвердження народної моралі та внутрішньої краси людини в п’єсі І. П. Котляревського “Наталка Полтавка”