Утвердження думки про необхідність оновлення суспільного устрою (за поемою “Енеїда”)

XVIII ст. знаменувало прихід в Україну просвітительства – могутньої ідейної течії, яка передувала розвитку нових суспільних відносин на уламках феодально-абсолютистського ладу. Прогресивні діячі культури того часу проголошували панування людського розуму й освіти, намагалися утвердити новий світогляд всупереч усталеним канонам.

І. П. Котляревський писав славнозвісну “Енеїду” впродовж тривалого часу, тому в творі, як відзначає літературознавець Є. Кирилюк, “в багатьох істотних і важливих рисах відбилась уся переходова доба

від старої Гетьманщини до нових форм життя…” Письменник у бурлескно-травестійній поемі – переспіві відомої героїчної епопеї Вергілія – показав, що суспільне становище індивіда цілком залежить від середовища. З цією метою автор подає широку картину життя українців на рубежі XVIII-XIX стст.

Зображуючи представників панівної верхівки в образах богів та земних вельмож, Котляревський, використовуючи засоби народної сміхової культури, “скинув” з п’єдесталів олімпійських небожителів, зірвав ореол божественності. Наприклад, Юнона, дізнавшись про те, що Еней вирушив у похід, кинулася до Еола.

Разом з героїнею ми потрапляємо до господи бога вітрів, що являє собою приховане змалювання патріархального побуту козацької верхівки. Юнона звертається до Еола з таким ось проханням: Пошли на його (Енея) лихо злеє, Щоб люди всі, що при Енеї, Послизли і щоб він і сам…

Еол одразу не міг виконати прохання богині, оскільки його сини займалися “важливими справами”:

Борей недуж лежить з похмілля, А Нот поїхав на весілля, Зефір же, давній негодяй, З дівчатами заженихався, А Евр в поденщики найнявся.

Тим часом Венера – типовий образ тогочасної поміщиці – звернулася до Зевса, щоб він підтримав Енея. Зевс – владний господар Олімпу – зображений Котляревським у нищівному плані:

Зевес тогді кружав сивуху І оселедцем заїдав.

Живучи у постійних сварках між собою, хабарництві, підлості, розвагах, створюючи умови для розпалювання ворожнечі між людьми, панська верхівка була байдужа до долі простої людини. Рельєфно у творі зображене й дворянство. Латин “як цар в своїм народі ішов в кругу своїх вельмож, которі всі були в параді, надувшись всякий з них, як йорж”.

Цар Латин постає таким собі “старим скупиндею”, по суті слабовольним, безхарактерним, але гонористим. Його дочку теж не минуло дошкульне перо автора, який порівнює її з мухою в окропі, вона те й робила весь час, що “в зерцадло очі все п’яла”. Рутульський “князьок” Турн являє собою гульвісу-офіцера, задерикуватого, пихатого. А це ж захисник панівної верхівки! І. Котляревський гостро засуджує пороки феодального ладу, в якому проста людина не мала можливості реалізувати себе.

Старе колесо державного устрою давило паростки нового, прогресивного. Поет-просвітитель, проте, оптимістично настроєний. Подаючи розгорнуту картину пекла, він помістив туди хабарників, скупих, брехунів, лжевчених, злодіїв тощо. Слід відзначити, що аморальні явища, засуджені автором, стосувалися переважно панівних класів: Панів за те там мордували І жарили зо всіх боків, Що людям льготи не давали І ставили їх за скотів.

Таким чином, продовжуючи й розвиваючи традиції української сатиричної літератури Г. Сковороди та письменників XVIII ст., І. Котляревський зробив значний крок вперед до з’ясування взаємозв’язку між загальним станом суспільства і особистістю.

Розвінчуючи пороки тогочасного імперського устрою, поет-просвітитель протиставив йому волелюбних, незалежних троянців – запорожців. Тим самим він утвердив думку про можливість побудови суспільства, основаного на засадах природної рівності людей і справедливості.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.50 out of 5)

Утвердження думки про необхідність оновлення суспільного устрою (за поемою “Енеїда”)