Утопічні образи Велимира Хлебникова

В універсально-космічних образах поезії 20-х років не тільки знайшли відбиття науково-раціоналістичні погляди Брюсова, але й втілилася ідея утопічного майбутнього, насамперед у Творчості Велимира Хлебникова.90 Цей поет з’явився одним з деяких, хто всією своєю творчістю перших послереволюционних. років виражав стан навколишнього його миру як що б діється заново. Можна сказати, що Хлебников дожив до свого часу, що виявилося подстать його поетичним потенціям, хоча й обернулося занадто малим строком їх реалізації

Написане їм на початку 20-х років становить значну й чи не кращою, відзначеною безперечною еволюцією частина його спадщини. До цього часу Хлебников зізнається значним поетичним явищем сучасності, “новітнім Колумбом словесних Америк”, “ведуном наших днів”. “Пізній, післяжовтневий Хлебников – поет ще більше богатий і різноманітний, чим ранній, футуристичний. Ми занадто мало думаємо про Хлебникове як про радянського поета… Тим часом Хлебников – один із самих яскравих прикладів величезної, плідної дії Жовтня на творчий розвиток великого поета… У ньому пробуджуються сховані сили, існування яких не можна було й підозрювати”.

Утопическаие образи Хлебникова вражають своєю життєвістю. Причину міцної їхньої співвіднесеності з реальністю буття сучасники поета знаходять у виняткової національної окрашенности

образів його поезії, до космічних висот якої він піднімався з несповідимих глибин рідної мови. Це не могло не привести, особливо в оцінках пізніших критиків, до обвинувачення поета в “націоналізмі”. Виділяючи в його словотворчості “принцип слов’янського кореня”, один з них дивувався: “Він багато говорив про міжнародному „вселенском” мову поезії, але в корені слова він старанно виганяв все „неславянское”, „чужеземное””. Це захоплення Хлебникова “слов’янським коренем” один З його сучасників визначив і одночасно як “здатність проникати в самий глиб, серцевину творчеств росіян сил і передбачення”. Така утопічна ода “Місто майбутнього” (1920). Весь довгий, що складається з дев’яноста рядків хлебниковский “стовпець” являє собою пророкування міста “Солнцестана” і звучить як апофеоз науково-технічному прогресу майбутнього. Своєю живою образністю він вигідно відрізняється й від холодного гастевского техніцизму, і від залізного шуму й скреготу пролеткультовских віршів, і від сухих, коректних поетичних формул лефовцев, конструктивістів. “Залізо” у хлебниковской оді майбутньому згадується тільки один раз. Технічні чудеса асоціюються з тими простими домашніми поняттями, з якими людство зживалося століттями. Удома майбутнього хоч і нагадують рухливі скляні сторінки, однак вони, схожі на “стільники”, будуть складатися з “світлиць”, “світлиць”, будуть навіть скляні “хати”, зрозуміло, “храми” і “палаци”, теж скляні, “щоб споглядати ряди сузір’їв”. Виникаючий з рядків хлебииковского “стовпця” місто відчувається як поетичний фантом

Все місто – аркуш дзеркальний вікон, Сопілка в руці суворій долі.

Так писав поет про Майбутнє, але й сучасний мир, незважаючи на післявоєнну розруху й невпорядкованість, представляється Хлебникову грандіозно обновляється, і досить якого-небудь місцевого свята, “навруза” (Новий рік) у Персії або Великодня в ензели, щоб поет відразу сприйняв його як свято вселюдського відновлення: “Снову ми перші дні людства! Адам за Адамом проходить юрбою…” (“Навруз праці”, 1921). Немов бажаючи якнайбільше побачити цього “відновлення”, поет в останні роки свого життя безупинно кочує… Україна, Баку, Персія, Пятигорск, Москва й, нарешті, що дала йому останній притулок Село Новгородської губернії Сан-Талово. Його тягне прагнення фізично відчувати благо вільного простору й широких змін, що є прообразом відновлення й відродження всього миру: “Ноги, втомлені в Харкові, Покриті ранами в Баку… – Вимити в зелених водах Ірану” (“Великдень в ензели”, 1921).

Гуманістичну еволюцію хлебниковского світовідчування цілком розкриває вірш “Голод” (1921). На страшний, що вибухнув у Поволжя голод відгукнулося майже все російське мистецтво (художники, письменники, поети). Відома поема Петра Орешина “На голодній землі” (1922), “Вірші про голод” В. Брго-Сова (1922), що містять докір науці, не здатної відгородити людство від стихійних лих. Маяковський написав серію віршів проти патріарха Тихона, противившегося вилученню церковних цінностей на користь голодуючих (“Коли ми перемагали голодне хоробро, що робив патріарх Тихін?”, “Про патріарха Тихоні. Чому суд над милістю ихней?”, 1922). Своєрідно ця трагічна тема розкривається в Хлебникова. З точкя зору реального людського нещастя переосмислюється тут часта в колишніх хлебниковских поемах картина лісового зачарування. Місцем подій всіх ідилічних поем Хлебникова (“Шаман і Венера”, 1912, “Вила й лісовик”, 1913, “Поет”, 1919, “Лісова туга”, 1921, і ін.) звичайно є ліс, язичеською стихією якого упокорюються гострі колізії людських страстей і трагедій. Звичайно хлебниковские герої й природна стихія з’являються в нерозривній єдності. Зовсім інше в “Голоді”. Ніколи ще людина в Хлебникова не був так безпритульний серед заворожливої природи. Краса, зрозуміло, не зникла. Людей оточує “срібні мохи”, десь причаїлися “алобровие тетерева”, у прозорому, вечеряющем повітрі “белькотом тихим” сосна цілується з осикою. Але самі люди тут, на жаль, не закохані друг у друга русалки й поети. Реальні сільські дітлахи разом зі своїми матерями “бродять по лісі И збирають берези аркуші Для щей, для холоднику, борщу, Єлей верхівки й срібний мохи, – Їжа лісова…”

На зайця, що ніжно стрибками скакає по лісі, Діти точно в сні, Точно на світлого миру бачення Піднесені дивляться більшими очами Святими від голоду, Правді не вірять, Але він тікає моторним виденьем, Кінчиком вуха чорніючи.

Гуманистически преобразуя колишню свою екзотичну тему, поет міняє й весь образний лад: ясні автологические образи витісняють згущену метафоричность. Хлебниковский гуманізм, таким чином, приховуваний поетичним експериментуванням у ранній творчості, тепер на реалістичній основі виявляється яскраво й впечатляюще. Подібне перетворення й переоцінка цінностей відбувалися не тільки в поезії, що заглядає в космогонічні межі, в утопічні далечіні. Ними виявлялася захоплена й поезія, що живе безпосередніми переживаннями сиюминутного буття


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Утопічні образи Велимира Хлебникова

Categories: Нові твори

Links