Усна народна поезія або хто з героїв вам подобається

Поезія святкової вулиці з її незвичайною рухливістю, багатою імпровізацією, що б’є через край стихією веселого й зухвалого народного гумору. Виконувалися колядки звичайно хором, але, бувало, і поодинці. Іншим видом пісень були подблюдные, вони супроводжували святочные гадання: молодь збиралася в якій-небудь хаті на посиденьки, дівчини знімали із себе прикраси – кільця, серги або брошка – і складали в блюдо, все це закривалося хусткою. Одна з дівчин виймала по черзі лежачі предмети; інші співали пісні, зміст яких позначило долю тої, чиє

прикраса виймалася. Діапазон пророкувань був досить широкий, у них виражалися ідеали, відношення до життя даної групи людей. Іде смерть по вулиці, Несе млинець на блюдце. Кому кільце вийметься – Тому збудеться, Незабаром збудеться – Не минуется. У подібні пророцтва вірили, тому загальний тон подблюдных пісень величний, немає ні тіні жарту й сміху. Після зимових календарно-обрядових пісень ішла черга ве-сенне-літніх.

Пісні ці супроводжували оліїсті, семицкий і купальские обряди. Масниця – це залишок древньої землеробської релігії вмираючого й божества, що воскреє. Масниця виступала в піснях те

як узагальнений символ, що виражає розмах народних веселощів: Масниця річна, Вона гостика дорога, Вона пешею до нас не ходить, Усе на комонях роз’їжджає. Щоб, коники були вороні, Щоб слуги були молоді… те як писана красуня, ідеал дівочої краси: Дорога наша гостя Масниця, Авдотья Изотъевна, Дуня біла, Дуня рум’яна. Коса довга, триаршинная, Стрічка червона, двуполтинная. Оліїсті пісні теж були імпровізованими. Спочатку вони виражали заклик весни, пізніше стали показувати людське сприйняття весни. Веселитеся, подружки, До нас весна незабаром прийде. Весна прийде, сонце зійде, Зжене сніжки, З гір білий мороз. Пізніше з обрядової поезії розвився найбагатший фольклор, у якому виспівувалися трудові процеси, висміювалися людські пороки – так виникла частівка. Обрядова поезія служить невичерпним джерелом народного гумору, поетичного сприйняття миру. До нього зверталися А. Пушкін, М. Лермонтов, В. Жуковський, Н. Некрасов… Новий інтерес до фольклору виник у наші дні, коли стали утворюватися численні ансамблі народної пісні, підвищився інтерес до джерел поетичної Творчості народу, його найбагатшому минулому.

У класичних добутках російських письменників ми зустрічаємося із цілим поруч разноплановых героїв – мужніх, сміливих, рішучих, самовідданих, здатних на великі вчинки, добрих, ніжних, чуйних, романтичных. Можливо, симпатії багатьох є на боці таких героїв, як Тетяна Ларіна, Наташа Ростова, Соня Мармеладова. Мені теж дуже симпатичні ці героїні. Але, незважаючи на моє поважне й захоплене відношення до них, сьогодні мені хочеться говорити про героїв повістей Н. В. Гоголя. Перечитавши не дуже давно знамениті “Вечори на хуторі біля Диканьки”, я знову насолодилася простодушною радістю й веселістю “співаючого й танцюючого плем’я” на тлі свіжих і яскравих картин малороссийской природи. І в який раз моє серце зачарували добрі образи людей з народу

Так, наприклад, у повісті “Ніч перед Різдвом” Н. В. Гоголь малює правдиву картину народного життя з її світлими, позитивними початками, які втілені, у першу чергу, в образах Оксани й коваля Вакули, наділених силоміць і красою духу, життєрадісністю й оптимізмом

Гарний, сильний, добрий Вакула повний невичерпної енергії й молодого запалу. Він має цілісність і красою почуттів, вірний своєму боргу, своїм обіцянкам, завзято йде до досягнення мети. Перешкоди, які виникають на його шляху, не зупиняють його, а, навпаки, змушують проявляти ще більшу спритність і ініціативу, сміливість і рішучість. Всім серцем любить коваль прекрасну Оксану. Заради своєї улюбленої герой готовий на всі, чого б йому це не коштувало. Готовий зробити навіть неможливе. Нітрохи не сумніваючись, кидається він виконувати умову своєї улюбленої й відправляється в палац цариці за черевичками. Якого би випробування не підстерігали його, який би важкої не була майбутня боротьба з ворожими силами, Вакула ставиться до небезпек без страху. Він усвідомить свою перевагу. Хитрий чорт намагається спокусити юнака, обіцяючи йому за володіння його душею руку милої Оксани. Але Вакула не тільки з легкістю перемагає свого спокусника, але й змушує його служити собі. І навіть потрапивши в палац всемогутньої імператриці, юнак зберігає почуття власного достоїнства й виходить переможцем. Добувши черевички, коваль спокійно вертається додому, до звичайного трудового життя. Його анітрошки не спокусили фальшивий блиск і багатство столиці, він і не думає заздрити вирядженим у пишні вбрання придворним і навіть самим Потьомкіним. Всьому цьому він віддає перевагу звичному, мирному й незалежному життю. З почуттям виконаного боргу й почуттям упевненості, що тепер його мрія обов’язково здійсниться, приходить він просити руки Оксани. І дістає згоду. Вакула бореться за своє щастя

І перемагає, успішно переборюючи будь-які перешкоди, споруджені існуючими в народі забобонами, марнославством, злістю. І перемагає він завдяки твердості характеру, спритності, завзятості й упевненості у своїх силах

Познайомившись із Оксаною, я розумію, чому вона змогла викликати такі глибокі почуття в душі Вакули: “Дочки кума Чуба не було ще й сімнадцяти років, як у всьому майже світлі, і по ту сторону Диканьки, і по цю, тільки й мовлень було, що про неї…”. Звичайно, Оксана самолюбна, горда, іноді егоїстична й примхлива, як усе красуні, тому “парубки ганялися за нею юрбами, але, втративши терпіння, залишали помалу й зверталися до іншим, не так розпещеним”. Дівчина цілком усвідомлювала свою красу й владу над хлопцями: вона могла годинниками стояти, розглядаючи своє відбиття в дзеркалі. Оксана не могла намилуватися, так ще й хвалила себе вголос: “Що людям вздумалось говорити, начебто я гарна? – говорила вона, як би розсіяно, для того тільки, щоб про що-небудь побалакати із собою. – Брешуть люди, я зовсім не гарна”. Але мелькнувшее в дзеркалі свіже, живе в дитячої юності особа із блискучими чорними очами й невимовно приємною усмішкою, що пропалювала душу, раптом довело противне…”. “Ні, гарна я! Ах, як гарна! – визнавалася вона самої собі. – Чудо! Яку радість принесу я тому, кого буду женою!”

Незважаючи на суворість, глузування і якесь глузування в очах дівчини в той момент, коли в кімнату ввійшов коваль, на її особі явно помітні й проблиски зовсім інших почуттів. Оксана, хоч і симпатизує Вакулі, ставить йому умова: нехай він принесе їй черевички, які носить цариця, і тоді вона вийде за нього заміж. І коваль відправився виконувати її умову. Коли ж до Оксани дійшли вести, що коваль потонув, вона всю ніч не могла заснути… сама ще не усвідомлювала сили свого почуття. Про силу й щирість її любові до Вакули, глибині щиросердечних переживань свідчить сцена в церкві: Оксана “стояла сама не своя… на серце в неї стовпилося стільки різних почуттів, одне іншого прикріше, одне іншого сумніше, що особа її виражало одну тільки сильну зніяковілість, сльози тремтіли на очах…”. Коли ж коваль повернувся жива й непошкоджений, “красуня й очі потупила”. І звичайно, ці молоді люди одружилися, і жили довго й щасливо…

Повість Н. В. Гоголя “Ніч перед Різдвом” – неймовірно добра й захоплююча казка, простромлюють щирою любов’ю й вірою в людину, у перемогу його високих моральних якостей і шляхетних прагнень. І автор так мистецьки передає всі ці почуття в образах своїх героїв, що я не змогла встояти перед їх зачаруванням


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Усна народна поезія або хто з героїв вам подобається