Усі дорослі спочатку були дітьми (мої роздуми над казкою А. де Сент-Екзюпері “Маленький принц”)

“Всі дорослі спочатку були дітьми, тільки мало хто з них про це пам’ятає”, – говорить у присвяті до своєї казки “Маленький принц” Антуан де Сент-Екзюпері. Цим вступом до дитячого твору письменник неначе підкреслює, що він адресує його не тільки дітям, але й дорослим. Тому не дивно, що, коли читаєш цю казку, складається враження постійного порівняння: ось так бачить події Малюк, а ось так – доросла людина. І ця відмінність вражає!
“Діти повинні бути дуже поблажливі до дорослих”. – співчуває старшим малюк, і цим самим

письменник запевняє, що дитяче бачення світу – природніше, людяніше, отже, правильніше, ніж у дорослих, і що світ має бути зовсім не таким, яким його роблять дорослі люди. Особливо вражаючою та гострою подається у казці оцінка Маленьким принцом життєвих настанов різних типів дорослих, не пов’язаних між собою, бо живуть вони поодиноко на різних астероїдах. Я вважаю, що Сент-Екзюпері саме в такий спосіб вдалося розкрити глибини внутрішнього світу цих людей, оскільки їм не треба прикидатися кращими, бо вони живуть наодинці зі своєю совістю й переконаннями. Очима малюка ми неначе бачимо людство з усіма його
проблемами, вадами: турецький астроном, у відкриття якого не повірили, бо “він був одягнений по-турецькому”, ледар, що знівечив свою планету, тому що вважав: “… інколи якусь свою роботу можна й відкласти, од того нічого не трапиться”. Знайомимося ми й з королем, для якого “головне – щоб поважали його авторитет”, з пихатим честолюбцем, з пияком, якому соромно за згубну ваду. Бізнесмен із четвертої планети жадібно рахував зірки, “щоб бути багатим” (чи не безглуздо?).
“Дивні люди ці дорослі”, – не розуміє їх малюк. Але, на щастя, зустрічаються йому й інші: ліхтарник з п’ятої планети, який “не смішний. Мабуть тому, що він не думає про себе”. Старий географ викликає у Маленького принца (а через нього й у нас) повагу, він заявляє, що у планети Земля “гарна репутація”.
Сент-Екзюпері подає портрет людства нашої планети, який складається з відповідної кількості знайомих нам жителів із попередніх планет. Так постає перед нами наша рідна Земля, сповнена, з погляду малюка, всілякого безглуздя: властолюбства, пихи, жадоби, пияцтва, душевної черствості. Нажаль, ті безглуздя мають силу, а все розумне, добре, гарне – слабке. Та дорослі не помічають безглуздя, усіляким “дурницям” надають великої ваги, а головного – краси природи і людських стосунків, правдивості, товариськості, щирості – не бачать і тому не визнають. Маленький принц переконує нас, що у житті могли б бути й інші стосунки, коли б люди намагалися “приручати” одне одного, налагоджувати між собою зв’язки, коли б вони сприймали світ не очима, а серцем.
“Добре бачить тільки серце, найголовнішого очам не видно”, – вчить нас Маленький принц. Казка викликала у моїй душі цілий спалах почуттів, примусила замислитися над людськими вчинками і вадами. І хоч вона закінчується сумно, але залишає по собі не тільки сум, а й прагнення до прекрасного, світлого, чим наділяє людину дитинство. Цей зірковий світ важливо пронести через усе життя. Говорячи словами автора, “треба старанно берегти світильники: порив вітру може загасити їх…”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Усі дорослі спочатку були дітьми (мої роздуми над казкою А. де Сент-Екзюпері “Маленький принц”)