Улюблені героїні Л. М. Толстого у романі “Війна і мир”

Прийнято вважати, що у романі “Війна і мир” у Толстого одна улюблена героїня – це Наташа Ростова. Толстой, безумовно, любив Наташу. Ця героїня насправді прекрасна і непередбачена. Прототипом Наташі послужила чарівна Т. А. Берс, що дуже подобалася Толстому. Але в ряді героїнь роману є ще одна героїня, що не менш дорога авторові. Це княжна Мар’я. Вона теж має свій прототип. Прототипом княжни Мар’ї була мати Толстого. Письменник не пам’ятав своєї матері, у будинку навіть не збереглися її портрети, але він створив у своїй уяві її духовний образ. “Я молився її душі”, – говорив Толстой. Мені здається, це дає нам повне право віднести княжну Мар’ю в розряд улюблених героїнь. Вони такі різні – Наташа й княжна Мар’я, але обидві прекрасні, кожна по-своєму – гарненька та артистична Наташа Ростова і великодушна княжна Мар’я Болконська. Наташа виросла в міцній і турботливій сім’ї, де її оберігали і пестили, як, втім, і всіх дітей. Але вона була загальною улюбленицею в будинку, і це наклало відбиток на її характер. У романі показана вся сім’я Ростових. Але Наташа відрізняється й від Петра, і від Віри, і від Соні.

Вона дуже близька до брата Миколи і дуже несхожа на нього. Наташа краще, ніж Микола, розбирається в його коханні до Соні, і вона готова пожертвувати всім для Соні. Вона добре розуміє і мінливі настрої брата, і неприхильність до Соні своїх батьків, і її сліпу відданість Миколі. Немає нічого сумісного у Наташі і зі світськими дамами. У романі вони показані як інтриганки і плетухи. Створюється таке враження, що Наташа не виховувалася у світському середовищі. І проте Толстой спеціально показав дворянку, що так близька до простих людей і так протипоставлена всьому дворянству. Образ Наташі дійсно дуже багато увібрав в себе народного. Автор любується цим і підкреслює це в Наташі. Згадаємо сцену полювання, коли дядько дивується, що ця “графінюшка” так багато має в собі того неповторно народного, що ріднить її із простими людьми. Наташа в будь-якій обстановці стає бажаною і своєю. У сімейному колі, у дворянському салоні вона скоряє всіх своєю свіжістю і чистотою. У передній вона теж пробує силу своєї безневинної привабливості. “Ніхто в будинку не розсилав стільки людей і не давав їм стільки роботи, як Наташа. Вона не могла байдуже бачити людей, щоб не послати їх куди-небудь. Вона начебто випробувала, чи не розсердиться, чи не надметься на неї хто з них, але нічиїх наказів люди так не любили виконувати, як Наташі”. Автор показує Наташу в багатьох складних життєвих ситуаціях. І з усіх них вона виходить переможницею. Толстой ніколи не засуджує свою героїню, якими б необачними її вчинки не здавалися. Це можна сказати і про її взаємини з Анатолем Курагіним. Наташа захоплюється Анатолем не раптом. На її частку випали важкі випробування. Здавалося, що після змовин князя Андрія з Наташею все йде до благополучного кінця. Княжна Мар’я любить Наташу і готова переконати батька в тому, що брат буде щасливий у шлюбі з нею, незабаром повинен приїхати і сам Андрій. Але кохання Наташі та Андрія досить складне, та і мати Наташі відчуває в Андрії чужу людину. Наташі шкода втраченого часу, адже вона могла б кохати і бути коханою. У цей час, коли їй так потрібна підтримка рідних і близьких, Наташа залишається одна. Наташа захопилася Анатолем, вважаючи, що він чесний і шляхетний. Її чиста душа не допускає підлості в інших людях. Вона потрапила в капкан, спритно замаскований курагінською компанією. І все ж таки Наташа гідно витримала випробування. Можливо, один тільки Пє’р і розумів до кінця всю драматичність того, що відбувалося з Наташею. Наташа, незважаючи на усі прикрості, попросту чудова. Її енергія, запал, любов до всього живого притягають людей. За це і любить її Толстой. Але він любить і княжну Мар’ю, натуру прямо протилежну Наташі. Вона існує в іншому вимірі, ніж Наташа. Наташа може бути прекрасною, може бути “зовсім дурною”, коли плаче, але княжна Мар’я “завжди гарнішала, коли плакала”, Толстой мало описує її зовнішність, тому що це для нього неважливо. Вона прекрасна своєю духовною красою. Вона як би незримо рівняється з Наташею, але від цього нітрохи не програє. Світським чепурунам Мар’я здавалася “дурною”. Та і сама вона вважала себе некрасивою, коли дивилась у дзеркало. Анатоль Курагін, побачивши в перший раз Наташу, відзначив красу її волосся, плечей, очей. У Мар’ї не було краси Наташі. Та і якби була, помітити її було б досить складно, адже Мар’я нікуди не виїжджала, не відвідувала світські раути, жила самотницею. У цьому частково був винуватий її батько, старий князь Микола Болконський.

Болконський любив дочку, але замучив її причіпками. Він постійно від неї чогось вимагав. Княжна Мар’я дуже розумна, романтична і релігійна. Вона покірно переносить ексцентричне поводження батька і ніколи йому не суперечить. І вона любить, щиро любить батька. Здається, що Мар’я здатна любити всіх, все людство в цілому. Її любов така, що всі хто поруч підкоряються її ритмам і рухам і розчиняються в ній. Мар’я дивним образом впливає на людей, поруч із нею навіть самий закінчений егоїст стає добріше й краще. Княжна Мар’я ні на кого не ображається. Вона прощає свою компаньйонку, хоча і перестає пускати її до себе, коли довідається про її зв’язок із французьким командуванням. У той же час, як і будь-яка жінка, по думці Толстого, вона живе в постійному очікуванні кохання і сімейного щастя. Адже в її самотництві винуватий батько. Не вірячи в кохання, в щирі почуття між чоловіком і жінкою, у міцність шлюбу, він не дозволяє їй виїжджати у світло. Батько егоїстично вважає, що для продовження роду досить одного Ніколеньки – сина Лізи та Андрія, тим самим прирікаючи дочку на самотність. Княжна Мар’я дуже релігійна, що є предметом постійних глузувань її батька. Навіть брат досить скептично ставиться до її суджень на цю тему. Але у романі саме княжна Мар’я висловлює головні ідеї про війну і мир. Вона пише у листі Жюлі, що війна – це знак того, що люди забули Бога. Пізніше до цієї ж думки прийде і Андрій. Але зрозуміє він це тільки після Аустерліца. Княжна Мар’я пророкувала Андрієві, що він зрозуміє, що є “щастя прощати”. І він, що пережив війну, побачив щастя і горе, що становить закони для Росії, що філософствує з Кутузовим, пізніше усвідомлює, що права була його молодша сестра, над якою він насміхався і називав її “плаксієм”. Згадаємо епізод, коли Андрія ранили під Аустерліцем. Одна княжна Мар’я вірила, що він не загинув. Вона постійно молилася за Андрія, може бути, цим і врятувала його. А яку треба мати мужність, щоб відправитися в далекий шлях з Воронежа до Ярославля по лісах, у яких зустрічалися загони французів, що мародерствують. Толстой наділяє свою героїню даром передбачення. Це доводить наступний епізод. Княжна Мар’я знову ж у своєму листі до Жюлі висловлює свої побоювання за П’єра. Вона передчуває, що з ним може трапитися щось негарне, особливо тепер, коли він багатий. Її побоювання збуваються. Вірне і правильне розуміння людей допомогли їй вчасно оцінити сутність Анатоля Курагіна. Наташа помилилася в ньому, а княжна Мар’я ні. Наташа свавільна – княжна Мар’я покірна. Мар’я, що б не трапилося, несе свій хрест, а Наташа не вміє страждати. Але вона теж навчиться цьому, пізніше, у постелі вмираючого Андрія. Княжна Мар’я і Наташа Ростова – дві різні натури. У них різні життєві шляхи, на їх долю випали різні випробування. Але у них однаковий фінал – вони щасливі. Наташа, пройшовши через всі випробування і розчарування, вийде заміж за П’єра, у них народяться діти. Тепер це зріла жінка, для якої чоловік, діти і пелюшки важливіше всього на світі.

Княжна Мар’я виходить заміж за Миколу Ростова. Толстой наділяє цих двох своїх героїнь – Наташу і Мар’ю – тим, що на його думку, становить щире щастя всіх жінок – сім’єю. Зрівняємо, Елен Курагіна, десь від чогось померла. Автор навіть не цікавиться причиною і обставинами її смерті. Соня – “пустоцвіт”, вона назавжди залишилася самотньою. Навіть добра і вірна “маленька княжна” Ліза приречена у романі на трагічну смерть. Щасливі тільки Наташа і Мар’я. Це дає нам повне право вважати їх улюбленими героїнями Толстого.

Улюблені героїні Л. М. Толстого у романі “Війна і мир”