Українська еміграційна література

Ще зовсім недавно слово “діаспора” було мало не лайливим. Офіційна пропаганда насаджувала думку, шо за кордоном здебільшого живуть ті українці, які зрадили рідну землю. Та час довів, що це – люди складної долі, наші співвітчизники, яким так само, як і нам, дорога Україна. Різні обставини, події змусили їх покинути свої рідні землі, але вони ніколи не забували їх і завжди бажали своїй батьківщині кращої долі. Жили і живуть далеко від України, писали і пишуть свої твори українські письменники Олесь Ольжич, Олена Теліга, Євген Ма-ланюк, Іван Багряний, Улас Самчук, Василь Барка, Елема Андієв-ська, Віра Вовк, Ганна Черінь, Ігор – Качуровський, Іван Кошелі-вець, Дмитро Нитченко, Марія Ревакович та багато інших знаменитих поетів, прозаїків, драматургів, літературознавців, музикантів, композиторів.

Моя земля, мій край, моя кохана сторона – Україна, – так говорять, думають і пишуть українці, які. живуть далеко-далеко від рідної землі, своїх співвітчизників. Є нашого цвіту та й по всьому світу.

Сьогодні вся Україна пишається своїм сином Василем Баркою. Письменник, літературознавець, учений, педагог, публіцист і просто “святий чоловік”, як називають його американці Глен Спею – українського поселення неподалік Нью-Йорка, Василь Барка чи не вперше став відомий своїм землякам тільки в 1991 році, коли вийшов його роман.”Жовтий князь”

– книга пам’яті жертвам голодомору, мільйонам “безвинно убієнних” хліборобів. Цей твір став гнівним осудом тоталітарному режиму, твором-реквіємом і твором-застереженням.

У США живе і працює і Ганна Черінь – українська поетеса, прозаїк, критик, людина цікавої біографії. Сьогодні її творчість повертається в Україну, стає духовним набутком щонайширших читацьких кіл. Поетичні збірки Г. Черінь відкривають перед нами людину з талантом, даним Богом, де кожне слово дихає любов’ю до рідного краю, вболіванням за долю людства, своєї України:

Я вибираю одне єдине, слово горде, орлине, Що з серця до серця лине, співуче, квітуче, Болюче… . Найкраще із слів – Україна…

Це – лише дуже маленька частинка великого кола тих письменників, які живуть і творять далеко від рідної землі. Вони люблять свою вишневу Україну, її солов’їну мову, тому шо, як писав О. Грицай,

Ми українці до скону, В нас є сила козаків, Не розлучать нас ні море, Ні межі чужих країв. Сонце всюди нам принесе Подих нашої землі, Клич її ми всі почуєм І за морем, в чужині.

Тепер, коли Україна – незалежна держава, українці повертаються до рідної мови й культури. Наші співвітчизники, яких доля розкидала по всьому світу, приїжджають на землю своїх батьків, переймаються її болями й радощами, допомагають їй. Українці з діаспори вірять у велич і волелюбність свого народу, вірять, що українські діти розмовлятимуть рідною мовою і на своїй незалежній землі, і в далекій Америці, Австралії, Аргентині, Бразилії…


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Українська еміграційна література

Categories: Шкільні твори

Links