Учнівський твір Я сповідаю Гамлета


Звичайно, я не священик, і права сповіді не маю, та й не бажаю цього. Але те, що я хочу сьогодні сказати про мого улюбленого героя Гамлетові, дає мені все-таки шанс стати його сповідником в основному значенні цього слова. А ще я вибрала для себе друге значення – приймати від віруючого як дарунок його кращі якості, приймати, а не відривати. Адже в Гамлетові стільки багатства душі людської, стільки мужності й самозречення, стільки сили й краси! Недарма він – сучасник прекрасної епохи Відродження! Сповідь – це визнання, покаяння, прохання про прощення, про спокуту гріхів людських перед Богом, перед людьми. І ніколи не пізно зробити це визнання, адже чим більше людина аналізує свої кроки по життю, тим більше він розуміє зміст прожитого.

Епоха Ренесансу поставила мета підняти людину над миром мракобісся, несправедливості, жорстокості й деспотизму. Немає й ніколи не буде нічого більше високого й у той же час більше низинного, чим людина. Це була епоха прозріння, саме про це говорить Гамлет, після смерті батька навколишній мир, що побачив в іншім світлі: “Мені так не по собі, що цей квітник світів, земля, здається мені безплідною скалою”. Що ж трапилося? Смерть батька зірвала романтичну завісу з око героя-романтика, гуманіста, утвореного й ранимої людини. Сенс життя юного Гамлета полягав у знаннях – і він учився; у пошуках сенсу життя – і він


бачив його в служінні своїй батьківщині; у вірі в глибоку й безкорисливу людську дружбу – і він вірив і дружив з тими, хто потім зрадив його. Як же я по-людськи розумію Гамлета! Я бачила його люблячим сином, що любить Афелію. Одним словом пояснює він все що відбулося: зрадництво. До кого йти? До матері, що розділила подружнє ложе з убивцею. батька? До дядька – убивці батька? До Розенкранцу, Гильденстерну, що передали душу Клавдієві? А може бути, усе розірвати? Покінчити з життям? Я мимоволі страждаю, коли Гамлет порушує своє питання: “Бути або не бути?” Я бачу в ньому сильну талановиту натуру, який так рано ще йти з життя. Ні, Гамлет, бути!

Кого з нас не заставав подібне питання в дріб’язкових життєвих ситуаціях? Але як мізерно це нове зіставлення горя Гамлета з нашим тимчасовим утрудненням. От він, Гамлет, що піднявся над своєю особистою трагедією, адже “Данія – в’язниця”, “століття розхитався”. Королівством править злочинець, у Гамлетові не просте почуття ненависті й бажання мстити кров’ю, у ньому борються роздуми про добро й зло, про людську слабість і силу, про боротьбу з несправедливістю. Як же чесний принц, як самокритичний, як повний відваги! Він нехтує себе за малодушність і нерішучість. Так багато йому довелося в собі перемінити, переломити! З люблячого сина перетворитися в грубіяна, що ненавидить матір, і насмішника, з повного життя й бажань розумного юнака перетворитися в безумця з ясним розумом. Він з’являється перед нами актором, режисером усього трагічного спектаклю, у якому зроблена ставка не на життя, а на смерть. Я з Гамлетом – у всьому. Мені не в чому його дорікнути, у мене немає аргументів, щоб назвати його боягузом, зрадником, ледарем. Я сповідаю, тобто приймаю в Гамлетові все.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Учнівський твір Я сповідаю Гамлета

Categories: Твори на задані теми

Links