За старих часів у одного багатого селянина був працівник. Він дуже любив відіграти у карти й вічно був у боргах. Одного разу кредитори підстерегли його й відібрали хазяйського буйвола, якого працівник гнав у поле. Бідолаха зовсім упав духом; він ліг на краю поля так так і залишився нерухомий. " Як тепер здатися на очі хазяїнові?" - міркував

Жила на світі дівчинка по імені Уа, росла сиротою, без батька й без матері. А коли виросла, міцно полюбив її юнак по імені Го, такий же бідний, як і вона сама. Цілий день треба було юнакові йти, щоб побачити улюблену. Жила Уа у селищі на березі ріки

За давніх часів усі звірі, птахи й риби вміли говорити й жили у злагоді й спокої один з одним.

Одного разу вугор, жаба й піскар заплуталися у мережах, поставлених багатим селянином. Уважаючи себе вже загиблими, вони прегірко заплакали.

Але ось піскар запитав вугор:

- Дядько вугор! Не чи подумати нам, як звідси вибратися?

- Думай

Жили одного разу два брати. Коли батько їх умер, молодший брат пішов його ховати, а старший залишився будинку. Він зібрав усе, що було у будинку й сховав. Повернувся молодший брат, оглянувся й бачить - нічого у будинку немає. Запитав він:

- Скажи мені, старший брат, куди поділося усе наше добро? Але старший брат відповів:

- Я Та сам не знаю,

До того досадив своїми витівками веселун Куой чиновним старшинам, що не витримали вони образи, розсердилися не на жарт і повеліли схопити хитруна. Довго судили-виряджали старшини й розв'язали свого кривдника утопити у ріці, а щоб іншим неповадно було, зігнали народ на місце страти. Та ось по наказу

Давно-давно жив у одному селі скупий і жорстокий поміщик. Щодня він підкликав до себе свою служницю Ту Кхой і вселяв їй:

- Якщо знайдеш що-небудь, коли підмітаєш будинок, будь те коштовна річ або дрібничка, відразу неси мені.

А приховаєш - повішу.

Та ось одного разу Ту Кхой і насправді підібрала золотий ґудзик. Вона прагла віддати

За давніх часів жили чоловік і дружина. Довго не було у них дітей, і нарешті дочекалися - народився у них синок. Усі б добре, так тільки хлопчик від самого народження був дивовижною: ніколи не заплаче, не засміється, ні рукою, ні ногою не поворухне, а тільки й знає, що спати день і ніч безперервно. Минуло йому вже два роки, але просипався він рідко, рідко ока відкривав.

Жив за старих часів людей по імені Куой, великий шахрай і ошуканець. Одного разу йому навіть удалося обвести навколо пальця самого окружного старшину й виманити у нього десять срібних монет. Розіпхав він ці монети у драну підбивку свого старого халата й не поспішаючи відправився на базар.

Зупинився Куой біля ряду, де продавалися мідні казани

Колись, за давніх часів, ворон і павич водили між собою дружбу. Чому? Так тому що й ворон, і павич минулого під стать один іншому. Подивишся, пір'я у них сірі, плямисті, начебто хто у бруді вивалив. Так, це не те, що тепер: ворон чорний-пречорний, а павич розмальований, як картинка. Ворон

Жив за старих часів людей на прізвисько Карпо. У нього довго не було дітей, і він усиновив хлопця-сироту. А пізніше у Карпа самого народився син. На той час, як сини стали дорослими, батьки вже вмерли. Прийомний син був хитрим і жадібним. Помалу він оттягал у молодшого брата всю землю, що дістався їм у спадщину від батька. Родичка й сусіди вважали це справою сімейним