У пошуках життєдайної краси (за романом “Тисячокрилий журавель”)

Відомий японський письменник Кавабата Ясунарі завжди мріяв про “людину, народжену красою”. Він вважав, що той, хто прилучається до краси, сприймає світ як свій дім, а людей – як друзів. Краса облагороджує людину. Той, хто осягнув красу природи, осягає красу людських почуттів. Так само, як і Достоевський, він вірив, що краса врятує світ. Це і є концепція автора, по – своєму відбита в кожному з його романів.

У Кавабати був свій шлях розуміння краси: пам’ятайте про красу, що поруч із вами, у вас самих, не забувайте про співчуття, не піддавайтеся

спокусі байдужості. Любіть природу, квіти, дерева, небо, любіть красу у великому й малому – і ви навчитеся любити життя, берегти людину.

У “Тисячокрилому журавлі” письменник зображує два тини краси: чуттєву, земну, яку уособлює пані Оото, і вишукану, напівпримарну, – Юкіко. Холодний і в той же час сповнений внутрішнього жару блиск стародавньої фарфорової чашки нагадував Кікудзі тіло пані Оото. і не було в цьому нагадуванні анітрохи сорому, тому що прекрасне не може бути порочним. А пані Оото була досконалим створінням природи. Жінка у творах Кавабати – це берегиня і творець прекрасного.

В

образі Юкіко Кавабата втілив традиційне класичне розуміння краси з її витонченістю, простотою, недосяжністю: “Завченими рухами виконувала чайний обряд. Робила все щиро, без жодної манірності. Від її стрункої постаті віяло благородством”. Для японців сутність чайного обряду полягає в духовному катарсисі, який, на їхню думку, відбувається під час цієї церемонії.

Це таїнство пошуку в духовному світі людини прекрасного, божественного, того, що дає їй відчуття гармонії з навколишнім світом, спокою, радості. Хто ж здійснює чайну церемонію? Чи справді люди, які це роблять, чесні й чисті душею? На жаль, не завжди… Як одна з героїнь роману – Тікако. Вульгарна й груба тітка торкається священних предметів чайного обряду. Своїм духовним убозтвом, грубістю вона плюндрує їхню красу, збережену впродовж віків.

Мужеподібна Тікако втратила жіночність, а з нею – відчуття прекрасного. Її внутрішня потворність посилюється зовнішньою художньою деталлю: на грудях у неї – родима пляма, вкрита волоссям. Брак смаку, тонкого відчуття прекрасного у Тікако дисгармонує з традиціями стародавнього обряду. Чи не тому Кікудзі купує у неї чашку, котру передавали з покоління в покоління чотири століття його предки. Краса завжди мислиться митцем у поєднанні з духовною чистотою, цнотливістю людини.

Кавабата Ясунарі збентежений тим, що відбувається в суспільстві. Письменникові боляче від того, що найщиріші людські почуття можна зганьбити. Саме так сталося, наприклад, з коханням Кікудзі та пані Оото, яке закінчилося трагічно через грубе, цинічне втручання вчительки чайної церемонії. Але все-таки письменник вірить, що людство нарешті знайде духовні орієнтири. Недаремно він змальовує образ журавлів на фуросіці Юкіко. А журавель у японців символізує щастя і чистоту.

Отже, у своєму романі Кавабата показав приховану красу світу, у якій живе людина. Вона не завжди її помічає. Але письменник наче нагадував людям: у красі – істина. Краса робить людей чистішими, ближчими одне до одного, і це завжди треба пам’ятати.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

У пошуках життєдайної краси (за романом “Тисячокрилий журавель”)