“У Палаті номер 6 у мініатюрі зображені загальні наші порядки й характери” Н. С. Лєсков (По оповіданню А. П. Чехова “Палата номер 6”)

1. Ядушлива й похмура атмосфера життя. 2. “Рухлива” Росія й “застійна” палата. 3. Вульгарність сучасного життя. …життя є не що інше, як постійне перемагається противоречие, що. І. З. Тургенєв Кожний часовий відрізок характеризується своїми подіями й враженнями. Але вони не проходять безвісти.

Історики запам’ятовують їх у документах, художники – у картинах, письменники – у добутках. Але якщо перший із цього списку прагне до вірогідності й об’єктивності фактів, те інші намагаються виразити своє відношення до того миру,

у якому їм довелося жити й творити. А. П. Чехову довелося зштовхнутися з різними ситуаціями. Про це можна судити по спадщині письменника. Починає він з невеликих гумористичних оповідань Але незабаром у його творчості з’являються й досить смутні тональності.

Багато чого мінялося в житті. Наприклад, порожніли дворянські садиби, які оспівував у своїй творчості І. А. Бунін. А. П. Чехов же своїми оповіданнями, повістями й драматичними добутками намагався показати, яка теперішня Росія, схована в душі кожної людини. Можливо, саме це послужило поштовхом до написання такого добутку, як “Палата номер 6”. Багато

хто відзначали те, що авторові вдалося виразити атмосферу того часу.

І якщо дійсно вона була досить похмурої й важкої, те тільки тому що у всьому місті найшлася тільки одна нормальна людина, та й то в божевільному будинку Про духоту й атмосферу, що панувала в божевільному будинку, Чехов говорив і у своїх ранніх добутках. Однак смеховой підхід до цієї проблеми не дав бажаного результату. Сховані за образами й поводженням героїв задушливість і похмурість життя нарешті виплеснулися назовні. Про цьому прямо й відкрито початків говорити Іван Дмитрович Громов: “Про що, бувало, не заговориш із ним, він все зводить до одному: у місті задушливо й нудно жити, у суспільства немає вищих інтересів… “. Суспільство немов застигло на місці.

У нього немає ні цілей, ні прагнень. Здається, що така картина протилежна тої, котра була в Росії в той момент. Оповідання написане в 1892 році, коли зароджуються нові літературні течії (символізм), коли зріють революційні настрої ( щовилилися в повстання 1905). Тобто життя, навпаки, повна руху й нових починань і вражень. Однак і в цій метушні люди забувають про самому головний – духовній складовійій їхнього поводження.

Це відбивається саме в художніх творах, одним із яких і є “Палата номер 6”. Тому у вуста Громова автор вкладає міркування про сучасний стан суспільства, що далеко від моральної досконалості, дбайливого й уважного ставлення друг кдругу. Суспільство, на думку героя, “веде тьмяне, безглузде життя, різноманітячи її насильством, грубою розпустою й лицемірством… “. Незважаючи на такі висловлення, Івана Дмитровича любили й поважали. Але вульгарність життя робила свій страшний вплив, вона губила не стільки його розум, скільки душу. Тому випадкова зустріч повернула життя Громова зовсім в іншу сторону, у результаті чого він виявився в божевільному будинку.

Так у добутку немов зійшлися дві лінії. Росія залишилася не за межами палати, а разом зі своїми героями ввійшла в це приміщення. Тому фразу Н. С. Лєскова можна розуміти подвійно. Мир тодішнього життя втілений не тільки в оповіданні в цілому, але й у тім установі, що воно представляє. У цьому описі є й свої позитивні моменти.

Незважаючи на таку гнітючу атмосферу, у палаті, а виходить, у нашій країні є люди, які навіть із божевільного будинку намагаються змінити той мир, у якому вони живуть Це не говорить про те, що Чехов у своєму добутку призивав до революційних змін. Ні, він просто запрошував зупинитися й подумати над тим, що можна зробити, як вибратися з тої вульгарності, куди потрапили багато хто. Саме небезпечне в тім, що ніхто нічого не хоче міняти в цьому житті.

Всіх зовсім улаштовує її уклад і настрої З появою в лікарні доктора Андрія Ефимича Рагина, можливо, і могли відбутися якісь зміни. Але він залишає всі як є: досить равнодушно ставиться до тих безладдям, які діються в лікарні. Однак Рагин також виділяється із цього суспільства, як і Громов.

“Андрій Ефимич надзвичайно любить розум і чесність, але щоб улаштувати біля себе життя розумну й чесну, у нього не вистачає характеру й віри у своє право”. Доктор такий же пасивний, як і всі інші, навіть у своїй установі, якою він завідує Тому не може навести порядок. Про таке потурання говорить Рагину Громов, називає його шарлатаном. І доктор доходить висновку, що багато чого в житті залежить від випадку: “Кого посадили, той сидить, а кого не посадили, той гуляє, от і всі”. Але багато в чому загальні погляди на життя зближають доктора й пацієнта.

Вони виявляють собою дві протилежності, але в них одне загальне розуміння, що вульгарність сучасного життя губить людини. Кожному з них автор дає можливість якось це виправити, але разом з тим ставить їх у парадоксальні ситуації. Громів розуміє й може щось змінити в цьому світі, але він скований стінами божевільного будинку Рагин же, навпаки, може щось зробити, але по характері він людина досить пасивний.

Це проявляється з юного віку. Він навчається медицині, тому що так хотів його батько. Сам же він хотів присвятити себе духовної діяльності.

Прибувши в лікарню, він може щось змінити, але кількість хворих не зменшується, тому він проводить менше часу в ній. За допомогою цих двох образів Чехов показує нам, що будь-яка людина, активний (Громов) або пасивний (Рагин), не можуть розімкнути те коло вульгарного життя, у якому вони виявилися. Тому їм доводиться тільки міркувати про те, як можна побудувати інший світ Однак навколишні вороже ставляться до такого спілкування. Вони задоволені тим життям, який живуть і не хочуть нічого в ній міняти.

Тій атмосфері дуже барвисте визначення дає Громов: “На біль я відповідаю лементом і слізьми, на підлість – обуренням, на мерзенність – відразою. По-моєму, це, властиво, і називається життям”. Іван Дмитрович намагається якось розворушити доктори. Він указує на те, що у своєму положенні той зможе дуже багато чого зробити. Але йому заважають лінь, потурання й безвільність.

Але й така вказівка на пороки не дає ніякого результату. Доктор і пацієнт залишаються тільки філософами з питань життя Незабаром і сам Рагин попадає в палату номер 6 як пацієнт. Тепер у нього теж немає можливості якось змінити це життя. Доля більше не надає йому такої можливості.

Тоді колишній доктор остаточно замикається в собі. На цьому й закінчується добуток. Чехів у своєму оповіданні, незважаючи на безпросвітний вульгарний мир, показує, що в Росії є люди, здатні змінити її. Але вони підкоряються загальному плину життя й тільки на словах готові побудувати життя по-іншому. Насправді ж вони просто пристосовуються до неї.

І таковинастроения того миру, у якому жил і сам письменник. Палата номер 6 дійсно стає мініатюрою того суспільства, у якому замкнуті люди. Вони бачать рятівне світло, але не йдуть до нього.

Тому цитата Лєскова здобуває ще одне значення. Письменник порівнює Росію з палатою, з будинком для божевільних Вона служить для них, на думку Громова, притулком від того божевілля, що панує за передами лікарні. Може тому й добре, що Рагин попадає в мир, що робить на людину менш згубний вплив. Таким чином, письменник показує нам, що немає в сучасній йому Росії того куточка, у якому людина змогла б розкрити свій потенціал.

Міщанське середовище, як і в оповіданні “Ионич”, згодом стирає всі позитивні й гострі кути. І на той момент письменник не міг знайти виходу, щоб щось змінити. Але своїм добутком він зробив набагато більше, ніж звичайний доктор. Він показав порок, що варто виправити тобто він зробив перший крок.

Може це досить маленький внесок для такої великої країни, як Росія. Але відгук на твір Чехова показав, що ще не все загублено. Мені здається, що згодом палата номер 6 стала не мініатюрою, а карикатурою на те застояне суспільство, що губить у людині найкраще, що в ньому є – прагнення жити й прагнути ксамосовершенствованию.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

“У Палаті номер 6 у мініатюрі зображені загальні наші порядки й характери” Н. С. Лєсков (По оповіданню А. П. Чехова “Палата номер 6”)