У чому своєрідність художньої манери Ф. М. Достоєвського?

Людина – От таємниця, і якщо будеш неї розгадувати все життя, не говори, що втратив час зрячи. Я займаюся цією таємницею, тому що хочу бути людиною… Ф. М. Достоєвський Вся творчість Достоєвського – це художні дослідження людини, його ідеальної суті, його долі й майбутнього. Людина Достоєвського – це людин, що втратив цілісність, людина в розладі, у розбіжності з дійсністю й із самим собою. У записному зошиті 1880-1881 р. він писав, що хоче “при повному реалізмі знайти людину в людині. Це російська риса по перевазі, і в цьому змісті я звичайно

народний (тому що напрямок моє минає із глибини християнського духу народного)… Я реаліст у вищому змісті, тобто зображую всі глибини душі людської”.

Великою соціальною значимістю має відкритий Достоєвського людин підпілля, “підпільний парадоксаліст”. Письменник помітив із цього приводу: “Тільки я один вивів трагізм підпілля, що складає в стражданні, у самостраті, у свідомості кращого й у неможливості досягти його”. Ніж більше герой цього письменника усвідомлює своє принижене положення – положення винтика, – тим більше він хоче відстояти своє людське достоїнство. Непомірно ростуть

його амбіції, втрачаються моральні норми, губиться моральний стрижень особистості

Письменником показаний щиросердечний мир людини, що не в силах протистояти тиску навколишнього соціального середовища, іде в кошмарне моральне “підпілля”. “Знайти в людині людини” значило для письменника знайти моральну духовну силу людини. Шлях розпаду особистості, її страждання, які вона випробовує у своєму прагненні до ідеалу, – головна тема Достоєвського 60- 70-х рр. Письменник досліджує шлях нової свідомості, і перший, хто йде цим шляхом, – це Родіон Розкольників

У своїх добутках Ф. М. Достоєвський розробив особливий тип філософського, психологічно поглибленого реалізму, заснованого на загостреній увазі до найбільш складних і суперечливих форм буття й суспільної свідомості його епохи, на вмінні вірогідно відбити її основні, глибинні протиріччя. Для розкриття більше глибинних рис характеру автор зводить його на сторінках своїх добутків з більшою кількістю різних персонажів. Героя мучать нерозв’язні питання, його захоплює яскрава палітра почуттів, думок і настроїв, що не випробовувалися їм раніше. Один з основних творів Достоєвського – роман “Злочин і покарання” – написаний їм у період зародження в Росії капіталістичних відносин. У зв’язку із цим у країні загострюються соціальні протиріччя й намечается підйом соціального руху

У своїй роботі автор розкриває внутрішній мир не тільки окремих особистостей, але й психологію різних шарів суспільства. Він торкається внутрішнього стану нижчих, знедолених верств населення, що живуть у постійному нестатку й приниженнях. Письменник розкриває й характери процвітаючих ділків. Достоєвський не просто писав роман, він ставив перед майбутніми читачами філософські й моральні питання

Намагаючись дати відповідь на них по ходу оповідання, він, крім того, давав можливість читачеві самому знайти рішення. Герой роману виступає насамперед як мислитель і полеміст, що своїм життям випробовує власні ідеї й переконання. Для Творчості Достоєвського характерна ретельна продуманість імен і прізвищ його героїв, які повні найглибшого змісту. Дослідники висувають різні погляди на зміст прізвища головного героя роману “Злочин і покарання” Родіона Раскольникова. Бемм говорить про можливість подвійного тлумачення прізвища: одне як “розкол, роздвоєння”; інше зв’язує зі словом “розкольництво”, тобто одержимість однією думкою, фанатизм, упертість

Цікаве тлумачення прізвища, ім’я й отчетства героя, дане Чистовим: “Розкол Батьківщини Романових”. У всіх творах Достоєвського простежується його критика “теорії середовища”, що як би знімає з людини особисту відповідальність за його суспільне поводження й переносить провину за його вільне й мимовільне зло на важкі соціальні обставини. Судження Федора Михайловича про людину складені з розуміння свободи особи, не повністю підпорядкованої “закону середовища”, з розкриття суперечливості самої природи людини, що несе в собі й початок зла, загибелі, руйнування

У романах Достоєвського народжується не безнадійне “свидригайловское” розпач, а, навпаки, надія на відродження, нехай і болісне, але все-таки досяжне. Звідси треба можливість боротьби людини із собою, можливість подолання себе, свідомість особистої відповідальності за власну життєву позицію. І в підсумку з’являється можливість морального самовиховання й відродження, “воскресіння”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.00 out of 5)

У чому своєрідність художньої манери Ф. М. Достоєвського?