У чому сенс життя

Джек Лондон займався літературною творчістю біля двадцяти із сорока прожитих їм років, успіхи письменника разючі. Сучасники стежили за зльотом і долею Джека Лондона з радістю й неприкритим інтересом. З письменника намагалися зробити живу рекламу “суспільства рівних можливостей”, тобто Америки. Мол, от втілення ідей про теперішнє суспільство: пасинок фермера, хлопчик-роботяга, що не зміг одержати вищого утворення, але однаково зумів досягти своєї мрії: став популярнейшим письменником. Але в дійсності все було не так просто. Життя Джека

Лондона було своєрідним самоспаленням заради успіху. Така боротьба знесилювала. Письменник приречений був заради вигідної репортерської й письменницької роботи на неймовірні навантаження.

Джек Лондон писав: “Мені дивно думати тепер про те, з яким самозабуттям я працював, про те, яким бедным я був і як жагуче мені хотілося досягти успіху, а ще – яким я був щасливим”.

Перші, так звані північні, оповідання Джека Лондона здивували читачів новою постановкою проблеми і їхнім художнім втіленням. Герої цих оповідань залишалися наодинці із суворою арктичною природою, що випробовувала їх на міцність.

Як письменник-реаліст Джек Лондон ішов у своїй Творчості слідами життя. На Північ людей змушувало їхати бажання заробити очманілі гроші, цей період називався “золотою лихоманкою”. Серед теперішніх, мужніх і сильних героїв на Півночі виявилися й негідники, які привезли із собою звірячі закони “суспільства рівних можливостей”: крайній індивідуалізм, бажання збагатитися за всяку ціну, ненаситна пристрасть до “жовтого диявола”. Серед суворої білої тиші Аляски марення “золотої лихоманки” вигадливо переплівся з високою романтикою. Це накладало дуже своєрідний відбиток на характер кожного мешканця американської Півночі.

В оповіданні “Любов до життя” Джек Лондон зобразило двох друзів-золотошукачів, які вертаються додому після вдалих пошуків жовтого металу. Один з них вивихнув ногу й попросив свого супутника про допомогу. Але той кинув товариша в лиху й пішов далі, прихопивши із собою частина видобутку. Його друг, що залишився на самоті, запекло бореться за життя. Він. вирішує йти далі, незважаючи на біль, але збивається з дороги. Іти з ушкодженою ногою стає усе важче, і герой замислюється над тим, що робити зі своєю часткою видобутку. Він виявився перед вибором: позбутися від золота як від зайвого вантажу або від всіх інших речей. Він не зважився залишити золото в тій землі, який воно належало раніше. Золотошукач знемагав від голоду. Кілька разів він намагався піймати куріпку, але безуспішно. “Дивлячись, як куріпка відлітає ладь, він почував до неї таку ненависть, немов вона заподіяла йому страшне зло”. Він упадав у безпам’ятство, марив їжею, але, придя в себе, почував тільки біль від голоду в животі. Коли мокрий сніг погасив багаття, подорожанин дійшов до крайньої крапки страждання й починав думати, що вмерти не так боляче, як жити. Але крізь безсилля проривалася нескінченна любов до життя й змушувала його ще й ще раз підніматися і йти далі. Героєві вдалося вийти до людей, але наприкінці шляху відбулася символічна подія: він побачив останки свого друга-зрадника. Ще довгий час що врятував переслідував страх голодної смерті.

Оповідання Джека Лондона змушує читача задуматися над такими поняттями, як життя й смерть, зрадництво й дружба, над відносністю матеріальних цінностей


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

У чому сенс життя