У чому полягає трагедія доктора Старцева
Антон Павлович Чехов – один із самих популярних прозаїків у світі. У літературу він увійшов як творець короткого оповідання. “Лист до вченого сусіда”, що з’явилося в тисяча вісімсот вісімдесятому року, розкрило основні грані таланта письменника. Уже в першому оповіданні позначилося багато чого з того, що визначить художній стиль Чехова,- схований гумор, стислість і конкретність листа, знання психології людини. При цьому автор оповідання начебто зовсім усунутий – він не вимовляє від себе ніяких слів. Пройде кілька років, і молодий
У дев’яностих роках оповідання змінилися повістями: “Палата № 6”, “Степ”, “Дама із собачкою”, “Ионич”, і в них Чехов залишається вірний своїй манері. У центрі уваги письменника психологічна характеристика героя, що заглиблюється в міру розвитку сюжету. Одним з ярчайших добутків
Поки ж почуття в ньому беруть гору над розумом, він робить речення й одержує відмову, тому що Котик “прагне до вищої, блискучої мети”, а сімейне життя для неї – добровільне рабство. Одержавши відмову, доктор Старців страждає не стільки через втрату любові, скільки через уражене самолюбство: “Дня три в нього справа валилася з рук, він не їв, не спав”, а потім “…заспокоївся й зажив як і раніше”. Ідуть роки, Ионич здобуває вагу й практику, але ні з ким не сходяться близько – обивателі його дратують. Єдиною його пристрастю тепер стало нагромадження грошей. Нова зустріч із Котиком поміняла їхніми ролями. Уже Котик домагається уваги й прихильності доктора, але тільки спогаду про папірці в кишені здатні розбудити в ньому позитивні емоції. Старців став жовчний. Хворі в ньому викликають тільки роздратування. В Ионича пропало всяке бажання допомагати людям, він терпить їх тільки через те, що вони несуть йому гроші
Чехов – майстер деталі. Часом однієї фрази письменника досить, щоб охарактеризувати персонаж. Чого коштують слова “не є такого римського права”, повторювані Іваном Петровичем Туркиним рік у рік, і тому стають вульгарними; або гра Котика на роялі рівняється автором з обвалом каменів, що неодмінно хочеться зупинити. І читачеві стає зрозуміла вбогість Туркина й причини духовної загибелі доктори. Черствість і вульгарність навколишніх, безглуздість їхнього життя, дріб’язковість прагнень роблять Старцева Ионичем. Цей перехід майже невловимий для навколишніх і для самого Старцева. Але в той^-те й трагедія його. Він черствіє душею, відбувається моральна загибель людини, а це, мабуть, пострашнее його фізичної смерті. Але ніякі причини не можуть виправдати героя. Суд над ним відбувся, хоча не сказано було жодного слова обвинувачення
У чому ж полягає феномен Чехова, незвичайна популярність його добутків? По-моєму, розгадка криється в дивній живучості характерів, створених письменником. Дотепер ми зіштовхуємося із чеховськими товстими й тонкими, зловмисниками, розмазнями й старцевими, що особливо страшно. влада, Що Розтліває, грошей, показана письменником, процвітає в наш час. Вона заміняє собою культуру, освіченість, спрагу знань. Мене вражає прозорливість Чехова, що ще на початку століття побачив зародки нових відносин і показав їх вразвитии.
И як людині, і як письменникові А. П. Чехову були ненависні й далека вульгарність, обивательщина, байдужість до всіх питань, що хвилюють людство, паразитизм. Червоною лінією у творчості Чехова проходять викриття вульгарності російського життя, духовний і моральний вибір героя, відповідальність людини за свою долю. Це про Чехова говорив Горький: “Його ворогом була вульгарність. Він все життя боровся з нею”.
Тема морального вибору, відповідальності людини за свою долю зв’язана для Чехова з темою вульгарності й обивательщини. У своїх добутках письменник досліджує й аналізує життя людини, намагаючись показати, як виродливе середовище перебування міняє погляди, переконання й життя людини. А. П. Чехов глибоко переконаний, що кожна людина сам відповідає за свою долю й ніякі життєві зручності не повинні впливати на його вибір. Герої багатьох оповідань Чехова здаються, потрапивши в атмосферу міщанства, перестають боротися й діяти. Однак Чехов переконаний: “Тоді людина стане краще, коли ви покажете йому, який він є”.
Прикладом бездіяльності може служити доктор Дмитро Ионич Старців. Молодий працьовитий земський лікар, що має свої ідеали, що тонко почуває красу природи, попадає в середовище міста С., знайомить із сім’єю Туркиних, “на думку місцевих жителів, самої утвореної й талановитої”. Однак середовище, у яку він попадає, змушує його жити за законами повітового міста С. І все, що здавалося Старцеву забавним і цікавим, що захоплювало його, через чотири роки “дратує його своєю тупістю й ситістю”. Він, що ненавидить неправду, лицемірство й усе, що характеризує обивательщину як порок суспільства, змушений був жити за законами суспільства повітового міста С., упокорюється з обивательщиною й стає її частиною. Він уже не відрізняється від обивателів міста. Він уже не схожий на самого себе чотири роки через. Середовище змінило його повністю, а через свою духовну слабість герой не здатний пручатися цьому. Свій вибір він зробив сам, обивательську життя він віддав перевагу життям чистої, вільної, сміливої. Але ж усе могло бути інакше.
“Ионич” – одне з оповідань письменника, що застерігає й нагадує нам про те, що наша доля в наших руках, ми відповідаємо за те, що буде в нашому житті, потрібно завжди берегти в собі людини
(2 votes, average: 3.50 out of 5)