Тютчев поет гармонії і красоти

Поезія Тютчева – одне з найдорожчих надбань російської класичної літератури. Поезія Тютчева сповнена думки, але він був насамперед художником. Він палко любить життя. Радісним прийняттям життя наповнені вірші “Я помню время золотое”, “Нет моего к тебе пристрастья”, “Еще земли печален вид…”, “Весна”, “Весенние водм”, “Весенняя гроза”. І в той же час саме природа, на думку поета, – вище блаженство людини. Тютчев володів рідкісно живим і безпосереднім почуттям природи. Поет охоче вдавався до уособлень: Не то, что мните ви, природа: Не слепок, не бездушний лик – В ней єсть душа, в ней єсть свобода, В ней єсть любовь, в ней єсть язик. Тютчева прийнято називати “співцем природи”. Через звертання до неї нерідко розкривається світ людської душі у всьому багатстві переживань. Так, вірш “Фонтан” виражає характерну для Тютчева думку про одночасну велич і безсилля людського розуму.

Тютчев багато в чому ліричний поет. Крім розкішних картин природи, його перу належать чимало віршів, присвячених високому почуттю кохання до жінки. У більшій частині з них автор старанно приховує свого адресата. Вірші “О, как убий-ственно мьі любим”, “Последняя любовь”, “Не говори: меня он, как и прежде, любит”, “Предопределение”, “О, не тревожь меня укорой справедливои”, “Сияет солнце, воды блещут”

присвячені Олені Олександрівні Денисьєвій, “останньому коханню” поета.

О, как на склоне наших лет Нежней ми любим и суеверней… Сияй, сияй, прощальний свет Любви последней, зари вечерней! Полнеба охватила тень, Лишь там, на западе, бродит сиянье, Помедли, помедли, вечерний день, Продлись, продлись, очарованье; Пускай скудеет в жилах кровь, Но в сердце не скудеет нежность… О ти, последняя любовь Ти и блаженство и безнадежность.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Тютчев поет гармонії і красоти