“Тяжко мені, братцю, згадувати!”

Твір за оповіданням М. Шолохова “Доля людини”. Російський письменник, лауреат Нобелівської премії (1965). Найві-доміші твори – “Піднята цілина”, “Тихий Дон”, “Доля людини”. “Я хотів би, щоб мої книги допомагали людям бути кращими, пробуджували любов до людини”, – говорив Шолохов. Така авторська позиція нагадує про себе в усіх творах письменника. Шолохов походив з селянської родини, виріс на Дону, пройшов стежками Громадянської війни, служив у продовольчому загоні, у часи Великої Вітчизняної працював військовим репортером. Його власна біографія може служити відтворенням тем, яких він торкається: життя донського козацтва в різні часи (“На Дону”, “Козаки”, “Тихий Дон”), тема людини на дорогах війни (“Вони боролися за Батьківщину”, “Доля людини”) та інші.

Шолохов – письменник-реаліст, і навіть при бажанні змалювати перспективи щасливого радянського життя він не оминає гострих питань, відтворює трагічний конфлікт людини й епохи. Майстерність Шо-лохова виявилась у вмінні створювати яскраві колоритні образи, поєднуючи в них індивідуальну своєрідність і соціальне тло. Відчуваючи свій моральний борг перед російським солдатом та його великим подвигом, Шолохов у 1956 році написав своє відоме оповідання “Доля людини”. Історія Андрія Соколова, який уособлює національний характер та долю цілого народу, за своїм історичним обсягом є романом, що вмістився у межі оповідання. Головний герой твору був червоноармійцем у громадянську війну, став робітником у роки передвоєнних п’ятирічок, а з третього дня нападу гітлерівської Німеччини на Радянський Союз – солдатом. Війна зруйнувала його домівку, вбила родину, змусила винести надлюдські муки полону. Оповідач зустрічає Андрія Соколова під час його подорожі до нового місця проживання. Туга не дає Андрієві спокою і він блукає рідним краєм у пошуках долі.

Тільки у трагедії можна пізнати справжню ціну людини. Знищивши щастя Андрія Соколова, війна не змогла зруйнувати його людяність. Любов до людей, до життя, доброта та співчуття виявилися настільки великими, що Андрій знайшов у собі сили простягнути руку допомоги іншому знедоленому – маленькому хлопчику “зі світлими, як небушко, очима”. “Що чекає на них попереду?” – запитує себе письменник, сподіваючись, що цей російський чоловік витримає всі труднощі і виховає гідною людиною малого Івана. Андрій здатен віддати хлопчику, якого він взявся виховувати як рідного сина, усю нерозтра-чену силу своєї батьківської любові. Його рідний син Анатолій вже у 20 років був капітаном, мав шість орденів та медалі. Андрій дуже Пишався своїм сином, який перевершив батька. Але не судилося Андрієві пожити з Анатолієм у мирні роки, поняньчити онуків, як мріялося тихими ночами. У день перемоги, 9 травня, Анатолія вбив німецький снайпер.

Поклик людини – подолання трагедії навіть у самій трагедії. Життя людини, доля її народу – живий приклад новітньої історії, що закликає людство до мужності. Цей заклик у повний голос звучить в оповіданні Шолохова “Доля людини”, де рука героя протягнена дитині, новим поколінням.

“Тяжко мені, братцю, згадувати!”