Твори Ежена Йонеско: Образ театра абсурду

11 травня 1950 р. в театрі “Ноктамбюль” відбулася прем’єра п’єси Ежена Йонеско “Голомоза співачка”, яку по-різному сприйняли літературознавці, театральні критики, глядачі. Що це – сміливе глузування над упорядкованим життям чи результат буйної письменницької уяви? Можливо, відповідь на це запитання слід шукати на життєвих шляхах, у творчих уподобаннях драматурга? Ежен Йонеско народився 26 листопада 1909 р. в румунському місті Слатині, у ста п’ятдесяти кілометрах від Бухареста. Батько майбутнього драматурга був румуном, юристом

за фахом, мати – француженка, домогосподарка. Коли Ежену виповнилося трохи більше року, сім’я переїхала до Парижа, де батько працював адвокатом і готувався захистити докторську дисертацію.

1916 р. суттєво змінив життя родини. Батько залишив сім’ю (а на той час у ній було вже троє дітей) в Парижі і повернувся на батьківщину.

Навесні 1922 р. Ежен приїздить до Бухареста, починає відвідувати ліцей та вивчати румунську мову. Стосунки між батьком і сином склалися досить напружені.

У 1930 р. Йонеско закінчив філософський факультет Бухарестського університету зі спеціальності “французька література”.

У

1931 р. виходить перша збірка віршів “Елегії для маленьких істот”, а в 1934 р. – книга “Ні”, яка містить критичні статті про румунську літературу, про творчість поетів Тудора Аргезі та Йона Барбу, щоденникові записки, нотатки, що пізніше стануть основою його життєвої та творчої філософії. В середині 80-х років цю книгу перекладе французькою дочка Йонеско – Марі-Франс.

Книга “Ні” – це спроба окреслити художній принцип, на якому базуватимуться всі майбутні критичні, полемічні та мемуарні твори Йонеско. Ця спроба виявилася вдалою, і в своїй подальшій творчості письменник майстерно використовує принцип літературного монтажу, мозаїки висловлювань, суджень, спогадів, запитань до самого себе.

До 1938-го Йонеско викладає французьку літературу в провінції. Цього ж року він уже із дружиною переїздить до Парижа і починає працювати над дисертацією “Тема гріха і смерті у французькій поезії після Бодлера”, яка, на жаль, так і не була написана.

У Франції Йонеско переживає тяжкі роки Другої світової війни, заробляючи на життя перекладами. У 1945 р. влаштовується на посаду коректора в юридичному видавництві. В цей період він зближується із французьким філософом і культурологом Мірчей Еліаде та групою письменників, які заснували журнал “Еспрі”, приятелює з паризькими акторами та театральними режисерами.

У наступні півстоліття Йонеско написав понад ЗО п’єс, надрукував збірник оповідань, роман, випустив кілька книг інтерв’ю, спогадів, статей та виступів на різні теми, отримав численні літературні премії, в 1971 р. його було обрано до Французької академії.

Твори Ежена Йонеско з’являються в радянській пресі з середини 60-х років. Гучний резонанс мала публікація його першої п’єси, перекладеної російською мовою як “Носоріг” (1965), потім була надрукована кіноновела “Гнів” (1966). Після цього ім’я Йонеско, який критикував тоталітарні режими Радянського Союзу і Східної Європи, опинилося під забороною до кінця 80-х років.

Останні роки свого життя Йонеско провів у швейцарському містечку Сен-Галлен. Від драматургії він відійшов, захопився малярством (його картини нагадують веселі дитячі малюнки), колекціонував полотна улюблених художників (Малевича, Кандинського, Шагала, Бакста та ін.). Помер письменник 24 березня 1994 р.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Твори Ежена Йонеско: Образ театра абсурду