Твори Ежена Йонеско: Образ театра абсурду

11 травня 1950 р. в театрі “Ноктамбюль” відбулася прем’єра п’єси Ежена Йонеско “Голомоза співачка”, яку по-різному сприйняли літературознавці, театральні критики, глядачі. Що це – сміливе глузування над упорядкованим життям чи результат буйної письменницької уяви? Можливо, відповідь на це запитання слід шукати на життєвих шляхах, у творчих уподобаннях драматурга? Ежен Йонеско народився 26 листопада 1909 р. в румунському місті Слатині, у ста п’ятдесяти кілометрах від Бухареста. Батько майбутнього драматурга був румуном, юристом за фахом, мати – француженка, домогосподарка. Коли Ежену виповнилося трохи більше року, сім’я переїхала до Парижа, де батько працював адвокатом і готувався захистити докторську дисертацію.

1916 р. суттєво змінив життя родини. Батько залишив сім’ю (а на той час у ній було вже троє дітей) в Парижі і повернувся на батьківщину.

Навесні 1922 р. Ежен приїздить до Бухареста, починає відвідувати ліцей та вивчати румунську мову. Стосунки між батьком і сином склалися досить напружені.

У 1930 р. Йонеско закінчив філософський факультет Бухарестського університету зі спеціальності “французька література”.

У 1931 р. виходить перша збірка віршів “Елегії для маленьких істот”, а в 1934 р. – книга “Ні”, яка містить критичні статті про румунську літературу, про творчість поетів Тудора Аргезі та Йона Барбу, щоденникові записки, нотатки, що пізніше стануть основою його життєвої та творчої філософії. В середині 80-х років цю книгу перекладе французькою дочка Йонеско – Марі-Франс.

Книга “Ні” – це спроба окреслити художній принцип, на якому базуватимуться всі майбутні критичні, полемічні та мемуарні твори Йонеско. Ця спроба виявилася вдалою, і в своїй подальшій творчості письменник майстерно використовує принцип літературного монтажу, мозаїки висловлювань, суджень, спогадів, запитань до самого себе.

До 1938-го Йонеско викладає французьку літературу в провінції. Цього ж року він уже із дружиною переїздить до Парижа і починає працювати над дисертацією “Тема гріха і смерті у французькій поезії після Бодлера”, яка, на жаль, так і не була написана.

У Франції Йонеско переживає тяжкі роки Другої світової війни, заробляючи на життя перекладами. У 1945 р. влаштовується на посаду коректора в юридичному видавництві. В цей період він зближується із французьким філософом і культурологом Мірчей Еліаде та групою письменників, які заснували журнал “Еспрі”, приятелює з паризькими акторами та театральними режисерами.

У наступні півстоліття Йонеско написав понад ЗО п’єс, надрукував збірник оповідань, роман, випустив кілька книг інтерв’ю, спогадів, статей та виступів на різні теми, отримав численні літературні премії, в 1971 р. його було обрано до Французької академії.

Твори Ежена Йонеско з’являються в радянській пресі з середини 60-х років. Гучний резонанс мала публікація його першої п’єси, перекладеної російською мовою як “Носоріг” (1965), потім була надрукована кіноновела “Гнів” (1966). Після цього ім’я Йонеско, який критикував тоталітарні режими Радянського Союзу і Східної Європи, опинилося під забороною до кінця 80-х років.

Останні роки свого життя Йонеско провів у швейцарському містечку Сен-Галлен. Від драматургії він відійшов, захопився малярством (його картини нагадують веселі дитячі малюнки), колекціонував полотна улюблених художників (Малевича, Кандинського, Шагала, Бакста та ін.). Помер письменник 24 березня 1994 р.

Твори Ежена Йонеско: Образ театра абсурду