Творчість письменників рідного краю
Валерій Шевчук – один з українських письменників, чий сміливий творчий старт відбувся в шістдесяті роки, а змужніння, як це не парадоксально звучить, довелося на роки застою, роки панування в літературі методу соціалістичного реалізму. Відбулося так тому, що він вчасно зрозумів, як при цих абсурдних суспільних умовах зберегти внутрішню волю, а значить і своя щира особа, як створити свій власний “сад нетанучих скульптур” (Л. Костенко), щоб цвів він для поколінь майбутніх
У той час, коли інші прожогом кинулися служити правлячій владі,
Всі разножанровое творчість Шевчука проймає фундаментальний, наскрізний образ Будинку. Це – символ міцної осілості й захищеності, щось матеріальне, рідне, прописане до дрібних деталей, і разом з тим – ідеальне втілення духовної Батьківщини. Будинок духовний. Точний малюнок цього монументального спорудження Шевчука знаходимо в романі-баладі “Будинок на горі”. І до його побудови письменник підійшла вже в перших оповіданнях і повістях і в романі “Набережна, 12”. З вікон цього ж Будинку простежується українська історію трьох сторіч у романі “Три листки за вікном”. “Це можна сприйняти як легенду, як міф…” – скаже юна Галя, здивована оповіданнями старенької бабки про їхній дивний Будинок на горі. Про тім незвичайному, таємничому, прадавнем Будинок, у якому здебільшого народжуються дівчини, а чоловіки піднімаються знизу й, як правило, просять напитися води. Ті, що нап’ються води з рук жінок Будинку, залишаються в ньому назавжди. І з’являються нізвідки, найчастіше спускаються з неба у вигляді сірого птаха, інші чоловіки, які не просять води й не залишаються в Будинку, і від них народжуються дивні хлопчики, які рвуться до чого незвичайному, здаються диваками, тому що володіють даром дізнаватися ритм у всьому – там, у небі, і тут, на землі: рух планет, рух живих і мертвих тел. Це справді схоже на легенду, на міф. А як інакше потрібно сприймати ці тринадцять фольклорно-фантастичних оповідань Валерія Шевчука циклу “Голос трави” і повість “Будинок на горі”?
Оригінальне жанрове об’єднання прозаїк назвав романом-баладою, у якому створив дивні історії про зародження в юних душах очікуваних і тривожних рухів першої любові, про святість материнства, про незбагненний світ людської душі й природи, про таємницю інтуїтивного збагнення величі й краси навколишнього світу, переливанні його природних ритмів у мелодію настрою, в елегійний сум переживань і у квіти вечернею туги вгасання земного життя…Уроки серця, уроки почуттів, які прагне відтворити на папері старий козопас Іван Шевчук, зріють мимоволі, без напруги волі, начебто випливають із самого життя, і ненав’язливо, майже без найменших розумових зусиль, подаються людям, миру. Система образного мислення козопаса Івана Шевчука, що закладена Валерієм Шевчуком у циклі оповідань “Голос трави”, відтворить характер стихійної художньої Творчості народу. На цій основі будувалися народні фантастичні оповідання, які виражали певний порядок народного духу, народного світосприймання й форми його образного мислення
Насамперед, це персоніфікація природи, переведення абстрактних подоб людського мислення в ранг персонажів-символів, дуалістичне розуміння темного й світлого, бога й чорта, дня й ночі, життя й смерті, що символізувало віковічну боротьбу добра й зла й формувало первісний моральний кодекс людини. Не випадкова більшість сюжетів циклу “Голос трави” запозичено з фольклорно-фантастичних оповідань. Тому образ козопаса Івана Шевчука можна тлумачити як складну розгорнуту метафору народного образного мислення, насамперед прийомів і засобів поетики українського народного фантастичного оповідання. Романом-баладою “Будинок на горі” Валерій Шевчук прагне створити цілісне подання про світ як про цілісний космос, що сполучає живу й безжиттєву природу в єдиний вічний ланцюг взаємозв’язків і глибоких нерозривних закономірностей. Для козопаса Івана Шевчука все, що відбувається в Будинку на горі, не має якогось символічного значення, ці події не абстрагуються, не переростають у символи, у легенди, а є живою реальністю, тому що володіють конкретним змістом і обростають живою плоттю реальності. Вони, подібно славному Григорієві Сковороді, що писав, як жив, і жив, як писав, інтуїтивно користуючись асоціативною природою законів пам’яті. Трава для козопаса Івана – це голос століть, голос землі, до якого він уважно й тривожно прислухається, це, зрештою, голос його крові, заклик і заповіт предків. Чи не тому він володіє магічним дарунком бачити мир і людей, бачити, як народжується молоко в кіз або мед у бджолі, як злагоджено працюють механізми автомобіля, як б’ється людське серце – крізь стіни й крізь товщу земну проникає погляд його душі й серця. Володіючи цим умінням, Іван прагне залишити своєрідний заповіт нащадкам – філософські новели-притчі
У цих новелах сконденсовані й релігійні подання народу, і елементи давньоукраїнського фольклору, і сюжети й образи з етнографії слов’янства, і реальні події національної історії, і біблійні сюжети й образи…Валерій Шевчук шукає й знаходить себе в різних літературних жанрах – роман, повість, оповідання, новела, есе, Драма, поетичний і прозаїчний переклад і т. п., але завжди залишається собою, завжди працює згідно із природою свого таланта. Письменник прагне вибудувати для всіх відкритий, власний Будинок духовної, позбавленої помпезності, зате відзначений надійністю. Той Будинок, у який варто ввійти, щоб небагато побачити небо
(2 votes, average: 4.50 out of 5)