Творчість Оскара Уайльда

Оскар Уайльд – один з найцікавіших представників європейської літератури кінця XIX в. Творчість його зазнало впливу від найсильнішого декадансу але багато в чому виходило за його рамки. Уайльд виріс і одержав виховання в інтелігентній ірландській сім’ї: його батько, лікар-окуліст, захоплювався збиранням старовини, був автором книг про ірландський фольклор, мати – поетесу – добре знали в аристократичному середовищі

По закінченні Оксфордского університету Уайльд протягом декількох років вів життя завсідника світських салонів, читав лекції з питань естетики й етики в Європі й Америці. Обвинувачений в аморальному поводженні, він потрапив у в’язницю; вийшовши з її, виїхав у Париж, де вмер на самоті. Маючи неабиякий талант і дотепністю, Уайльд у своїх повних витончених парадоксів добутках викривав прозаїчний і торгашеський ДУХ буржуазного миру. протиставляючи йому мир краси. У статті “Душу людини при соціалізмі” (1891) він зв’язує торжество краси з неясним для нього поданням про Майбутнє суспільство. Уайльд уважав, що, не чекаючи соціальної перебудови, варто всіляко сприяти розвитку естетического почуття, що є однієї з передумов відновлення людства

Разом з тим Уайльд рішуче відкидав утилітарне розуміння мистецтва: “Картина не має іншого змісту, крім власної краси”. У його поданні мистецтво не тільки самокоштовне, але й первинно стосовно життя. Декларації Уайльда зближають, його із прихильниками “мистецтва для мистецтва”. Однак творчість самого Уайльда, дійсно далеке прозаїзму повсякденності й виконане краси форми, не позбавленоі значні життєві змісти

Уайльд-Теоретик відгороджувався від дійсності, Уайльд-Художник по-своєму гостро реагував на неї. Світогляду й Творчості Уайльда взагалі були властиві протиріччя, і, схильний до демонстративного бравування своєю оригінальністю, він не піклувався про те, щоб примирити їх. У поезії Уайльда сильно позначився вплив французького символізму. У ній сполучаються містичні й еротичні мотиви; він особливо цінує яскраві скороминущі враження. Своєму століттю Уайльд протиставляє героїчну епоху англійської буржуазної революції XVII в. (сонет “Мільтону”). Особливе місце в спадщині Уайльда займають ” Балада Редингской в’язниці” (1898) і “Тюремна сповідь” (1897), у яких декадентські мотиви любові на грані смерті сполучаються з гарячим жалем кчеловеку.

У прозі Уайльда своєрідно сполучаються три літературних жанри: лірична з елементами дидактики казка, гостросюжетна, пронизаною іронією новела й “інтелектуальний” роман. Драматургія Уайльда розвивалася по двох напрямках. В “Герцогині Падуанской”, “Саломеї”, “флорентійської трагедії” він намагався відродити поетичну драму більших страстей: любов у них неотторжима від смерті. Тут Уайльд близький до декадансу кінця XIX в. Інший характер мають його світські комедії, повні дотепних парадоксів і епіграм: “Віяло леді Уиндермир” (1892), “Жінка, не варта уваги” (1893), “Як важливо бути серйозним” (пост. 1895, опубл. 1892), “Ідеальний чоловік”. В останній найбільш сильні соціально-критичні мотиви

У критичних статтях і есе Уайльд звертався до творчості найбільш близьких йому англійських письменників (У. Морриса, У. Патера, Ч. А. Суинберна), у них утримується висока оцінка О. Бальзака, Л. Н. Толстого, И. С. Тургенєва й Ф. М. Достоєвського

Казки твору Уайльда, у значній мірі створені під впливом Ханса Кристиана Андерсена, що показав йому, як можна використовувати сюжети й прийоми стародавніх казок для вираження цілком сучасних думок

У казках Уайльда втілилися й ідеї Рескина. Учачись в Оксфорді, Уайльд прослухав його лекції про італійське мистецтво XIII-XIV вв. Знавець і шанувальник стародавнього мистецтва, Рескин був переконаний, що золота пора живопису, архітектури, скульптури й поезії доводиться на кінець середніх століть. І цю епоху він протиставляв сучасності. Послідовник Рескина, Уайльд втілив його думки у своїх казках

У вишуканих ліричних казках, у яких кожна деталь має символічне значення, Уайльд малює самовіддану великодушність і героїзм діючого добра як щось невіддільне від справжньої краси. Молодий Король починає розуміти, як важка праця, що створює те прекрасне, що його оточує (“Молодий Король”); Щасливий Принц і Ластівка жертвують собою, щоб допомогти біднякам (“Щасливий Принц”); Соловей офарблює своєю кров’ю троянду, щоб закоханий студент підніс її норовливій дівчині (“Роза й Соловей”).

Творчість Оскара Уайльда