ТВОРЧІСТЬ ОНОРЕ ДЕ БАЛЬЗАКА

ЛЕКЦІЯ 12-13

ТВОРЧІСТЬ ОНОРЕ ДЕ БАЛЬЗАКА

1. Життєвий шлях письменника.

2. Універсальність задуму, тематико – жанровий склад, основні принципи побудови епопеї “Людська комедія” О. де Бальзака.

3. Ідейно-художній аналіз творів “Ежені Гоанде”, “Шагренева шкіра”.

1. Життєвий шлях письменника

Перша половина XIX століття не знала більш яскравої постаті, ніж ОНОРЕ БАЛЬЗАК (1799-1850), якого справедливо назвали “батьком сучасного реалізму і натуралізму”. Його життя – живе втілення тих умов, у яких перебував європейський, а особливо, французький письменник XIX століття. Бальзак прожив лише 51 рік, залишивши читачеві 96 творів. Він планував написати їх близько 150, але не встиг завершити свій грандіозний задум. Усі його твори пов’язані між собою наскрізними персонажами, які в одних романах виступали головними, а в інших – другорядними героями.

У Бальзака кожен знаходить своє. Одним імпонувала повнота та злагодженість картину світу, яку він змалював. Інших хвилювали готичні таємниці, вписані в цю об’єктивну картину. Треті захоплювалися колоритними характерами, які створила уява письменника, піднесеними над дійсністю своєю величчю і своєю ницістю.

Оноре Бальзак (частку “де” він приєднав до свого прізвища пізніше і цілком свавільно) народився 20 травня 1799 року в місті Турі. Його батько Бернар Франсуа –

селянський син, який важко й довго вибивався в люди, – одружився лише у п’ятдесят років, узявши молоду дівчину з багатої родини (вона була молодша за нього на 32 роки). Мати поквапилася збути первістка з рук. Малюка віддали у село до годувальниці, у якої він провів 3 роки. Мати не часто навідувалася. Світське життя і любовний зв’язок з одним із місцевих аристократів повністю поглинули її. Навіть після повернення у батьківський будинок, мати бачилася з сином лише по неділях. Дитинство Оноре було тяжким і безрадісним. Родина майже не займалася його вихованням.

Батьки вважали себе людьми освіченими, тому не шкодували грошей для освіти своїх дітей. У 8 років Оноре віддали на навчання у Вандомський коледж, який для нього став “духовною в’язницею”, бо тут панував суворий нагляд за вихованцями, їх навіть не відпускали додому на канікули. Усі листи перечитувалися цензором, вдавалися навіть до тілесних покарань. Юний Бальзак почувався у коледжі покинутим і пригніченим, очевидно, тому що навчався посередньо і серед вихователів мав репутацію незібраного і малообдарованого учня. Тут він уперше почав писати вірші і захопився літературою.

Здобувши середню освіту, з великими труднощами Бальзак записався вільним студентом Паризької школи права. У листопаді 1816 р. він вступив на факультет права Сорбонни, серйозно зацікавився філософією і художньою літературою. Та разом з тим йому доводилося працювати писарчуком у конторі нотаріуса. Досвід, набутий під час служби, став джерелом багатьох сюжетних колізій у творах “Людської комедії”.

У 1819 р. Бальзак закінчив курс юридичного факультету й отримав ступінь бакалавра права. Однак Оноре не мав бажання скніти у нотаріальній конторі, він захотів стати письменником (це сталося 1819 року, коли наполеонівські ескапади безповоротно завершилися і країною вже правили реставровані Бурбони). Мати й чути не хотіла про таку сумнівну кар’єру, але старий Бернар Франсуа несподівано погодився надати синові щось на зразок дворічного випробувального терміну. Навіть уклав із ним щодо цього своєрідну угоду, яка передбачала мізерну грошову допомогу; адже, як писав А. Моруа, “Бальзак народився в сімействі, де гроші боготворили”.

Коли військового інтенданта Бернара Франсуа Бальзака відправили у відставку, родина оселилась у Вільпарізі, а Оноре залишився в Парижі, де зазнав творчих мук, сидячи у себе на горищі перед чистим аркушем паперу. Він хотів стати письменником, не маючи найменшого уявлення, про що ж він писатиме; і взявся за героїчну трагедію – жанр його обдаруванню чи не найбільше протипоказаний. Окрилений надіями, юнак працював над трагедією “Кромвель”, але твір вийшов слабким, другорядним, зорієнтованим не на життя, а на канони мистецтва XVII ст. Трагедія не отримала визнання навіть у сімейному колі.

У 1820 – 1821 рр. Бальзак розпочав роботу над романом у листах “Стені, або філософські блукання”, орієнтуючись на творчість Ж.-Ж. Руссо і И. В. Гете, а також на досвід особистих переживань і вражень. Однак цей твір залишився незакінченим: письменнику не вистачило майстерності та зрілості.

Весна 1822 року принесла йому зустріч із жінкою, яка відіграла важливу роль у його подальшій долі. Лара де Берні, хрещениця Людовіка XVI, була заміжньою і старшою за Бальзака на 22 роки. Це той ангел дружби, який супроводжував Оноре протягом 15 років. Вона допомагала йому грошима і порадами, була його критиком. Вона стала для нього тим материнським началом, яке він усе дитинство шукав у матері. Бальзак віддячував їй приязню, але це не означало, що зберігав вірність. Його пасіями рідко ставали молоді дівчата. Не випадково у своїй творчості, досліджуючи еволюцію жіночої душі з юних років і до глибокої старості, письменник звернув увагу саме на 30- літній, “бальзаківський” вік. Адже саме в цей час жінка, на його думку, досягає розквіту фізичних і духовних можливостей, звільняється від ілюзій молодості.

Оноре Бальзак був репетитором дітей мадам Берні. “Вскоре Бальзаки начинают кое-что подмечать. Во-первых, Оноре, даже когда он не дает уроков, отправляется в дом Берни и проводит там дни и вечера. Во-вторых, он начал тщательно одеваться, стал дружелюбней, доступней и гораздо приветливей”. Коли мати дізналася про стосунки мадам Берні з сином, у неї пробудилося почуття ревнощів, до того ж скоро в місті почали ходити плітки про часті візити Оноре. Щоб відгородити сина від цієї жінки, мати відправила його до своєї сестри.

З 1821 по 1825 р. Оноре де Бальзак спочатку у співавторстві з іншими, а потім самостійно почав писати і випускати романи, сповнені таємниць, жахів і злочинів. Він прилаштувався на горищі по вулиці Ледіг’єр і, підбадьорюючи себе кавою, один за одним строчив романи: “Бірагська спадкоємиця” (1822), “Остання фея, або Нова чарівна лампа” (1822) та ін. Молодий прозаїк підписував їх різними псевдонімами і надалі відмовлявся включити у зібрання своїх праць. Однак ні слави, ні гонорарів для безбідного життя робота не приносила.

У 1836 році, уже будучи відомим, він перевидав деякі з них, але під псевдонімом Орас де Сент-Обен. Хоча псевдонім був не більш як секретом, Бальзак так і не зважився видати ці книжки за свої. Він писав 1842 року у “Передмові до “Людської комедії””: “.. .я повинен звернути увагу читачів на те, що визнаю своїми лише ті твори, які вийшли під моїм прізвищем. Крім “Людської комедії”, мені належать тільки “Сто грайливих оповідань”, дві п’єси і кілька статей – а втім, вони всі підписані”.

У дослідників не раз виникала спокуса зовсім не брати до уваги ранні твори письменника. Та навряд чи варто цій спокусі піддаватися. Без них образ прозаїка не став би повним. Крім того, вони стали для нього своєрідним випробувальним полем.

На якийсь час Оноре Бальзак узагалі перетворився на літературного поденника, що не гребував жодним замовленням, яке приносило гроші. А ті гроші були на той час чималі (тим паче для літератора – початківця, нікому не відомого, анонімного), і родина перестала вважати, що Оноре марнував час на дурниці. Сам він, проте, був невдоволений, бо сподівався, що літературна праця одразу принесе йому грошістатки, славу і владу. І молодий Бальзак, підштовхуваний палким нетерпінням, удався до комерційних спекуляцій: почав видавати класиків, купив друкарню, а потім і словолитню. Цій діяльності він присвятив майже три роки – з 1825 по 1828-й, а в результаті – банкрутство і величезний борг, який частково покрила мати, а частково вже немолода коханка пані де Берні. Але повністю свого боргу Оноре так і не позбувся до кінця днів, бо з плином часу тільки збільшував його.

“Для Бальзака, – писав ще один його біограф, Стефан Цвейг, – Мідаса навпаки (бо все, до чого він торкався перетворювалася не на золото, а на борги) – все і завжди закінчувалося фінансовим крахом…”. Він ще неодноразово пускався в авантюри (видавав газети й журнали, купував акції занедбаних срібних копалень, з метою заробітку працював для театру), і все з однаковим наслідком: замість золота – борги, що поступово виросли до цифр справді астрономічних.

У другій иол. 20-х рр. XIX ст. у паризькій пресі з’явилися статті і нариси Бальзака, які являли собою талановиті замальовки типових характерів і сценки із життя різних прошарків французького суспільства. Багато з них стали основою для образів і ситуацій у творах “Людської комедії”.

“Останній шуан, або Бретань 1800 року” (1829) – перший твір Бальзака, підписаний його прізвищем (він узагалі називав цей роман своїм першим твором), – вийшов у світ за рік до “Червоного і чорного” Стендаля. Але “Червоне і чорне” – шедевр, великий пам’ятник нового реалізму, а “Останній шуан” – щось перехідне, незріле.

Безперечно, Стендаль і Бальзак – дуже різні художні індивідуальності. Творчість першого – це насамперед дві вершини: “Червоне і чорне” та “Пармський монастир”. Якби він навіть нічого більше не писав, то однаково залишився б Стендалем. У Бальзака були речі, які вдалися йому краще, а деякі гірше. І все ж насамперед він – автор “Людської комедії” як цілого. Він знав і сам про це говорив: “Твір, над яким працює автор, здобуде в майбутньому визнання передусім завдяки широті свого задуму, а не цінності окремих деталей”.

Справжня бальзаківська творчість почалася на порозі революції 1830 року, яку письменник прийняв, однак дуже швидко зрозумів, що народ обманутий. Та все ж значна частина його творів розкрила тему Реставрації (“Гобсек”, “Шагренева шкіра”, “Полковник Шабер”, “Батько Горіо”, “Музей старожитностей”, “Блиск і злидні куртизанок”).

У 1833 р. побачив у світ роман “Євгенія Гранде”, який визначив нову епоху у творчому розвитку О. де Бальзака. Предметом зображення у новому творі стала буржуазна повсякденність з її зовнішнім і реальним плином. Одразу ж після публікації книги у Бальзака виник задум про об’єднання всіх своїх творів у епопею.

У 1834 р. у квартирі Бальзака знайшов тимчасовий притулок Жюль Сандо, відторгнутий супутник Аврори Дюпен. Письменник запропонував йому посаду секретаря. Сандо став свідком званих обідів. Але через півтора року він утік від Бальзака, бо вважав, що краще померти з голоду, ніж так працювати.

Після 30-ти років Бальзак почав мріяти про одруження із знатною, красивою, молодою і багатою жінкою, що допомогло б йому налагодити свої фінансові й особисті проблеми.

У 1832 р. він отримав листа з одеським штампом, який був підписаний “Чужоземка”. Таємною кореспонденткою виявилася графиня Евеліна Ганська (від народження Ржевусська), яка належала до відомої польської родини і була молодшою за Оноре всього на рік. Вона була одружена з Венуеславом Ганським, заможним поміщиком у Волині. Листування скоро переросло у кохання, якому судилося продовжуватись аж до смерті письменника. На перший погляд, Ганська не займала у житті Бальзака особливого місця. У проміжках між зустрічами з коханою, які відбувалися то у Швейцарії, то в Німеччині, то в Італії, Бальзак залицявся до жінок, писав романи… Однак усе змінилося, коли у 1841 р. Евеліна стала вдовою. Все більше часу вони проводили разом. Бальзак часто їздив в Росію, Україну, у маєток Евеліни. У 1845 р. він був дуже вражений звісткою про її вагітність. У мріях письменник бачив себе батьком, анітрохи не вагаючись, що у нього буде син. Митець навіть назвав його Віктор-Оноре і почав будувати плани на майбутнє. Але мріям не судилося здійснитися, бо дитина народилася 6-місячною і померла. 14 березня 1850 р. Бальзак і Ганська повінчалися в Бердичеві. Вона прекрасно знала, що її чекав догляд за хворим чоловіком і становище вдови письменника, та все ж дала згоду на одруження.

У 1835 р. після публікації роману “Батечко Горіо” до письменника прийшла справжня слава і визнання. З’являлися одна за одною новели і романи. Початок 30-х рр. ознаменований не тільки інтенсивною літературною діяльністю Бальзака. Його успіхи відкрили перед ним двері аристократичних салонів, що тішило його самолюбство. Стабілізувалися матеріальні справи, справдилися давні мрії про будинок, карету, шевця. Митець жив широко і вільно.

Коли прийшла слава, коли він став володарем дум, його величезні гонорари вже не могли нічого змінити. Гроші зникали, ще не з’явившись у гаманці; зжерти боргами, вони сипались, мов у прірву, не вдовольняючи і малої частини кредиторів. Великий Бальзак утікав від них, наче легковажний гультяй, а одного разу (хоч і ненадовго) навіть потрапив до боргової в’язниці.

Усе це кардинально змінило його життя. Щоб погасити борги, йому доводилося працювати з гарячковою швидкістю (приблизно за два десятки років він написав 74 романи, безліч оповідань, нарисів, п’єс, статей), а щоб підтримувати славу розбещеного успіхом платоспроможного денді – залазити в борги знову й знову.

Проте Оноре і не шукав виходу із цього замкненого кола. Мабуть, вічний поспіх, атмосфера дедалі більшого числа падінь і авантюр були неодмінними умовами його існування, і тільки за таких обставин, напевно, й міг проявитися бальзаківський геній. Отже, спочатку Бальзак цілком тверезо поставив собі за мету стати письменником і лише потім, “після десятирічних пошуків навмання.. відкрив своє справжнє покликання”. Він писав по 12 – 14 годин на день без перерви у стані майже сомнамбулічному, перетворюючи ніч на день і борючись зі сном та втомою за допомогою гігантських порцій чорної кави; саме кава кінець кінцем і звела його в могилу.

40-ві роки XIX ст. – останній період творчості Бальзака і не менш значний і плідний. Вийшло 28 нових романів прозаїка. Проте з осені 1848 р. він працював мало і майже нічого не друкував, бо стан його здоров’я різко погіршився: хвороби серця, печінки, сильні головні болі. Могутній організм творця “Людської комедії” був зломлений непосильною працею. Бальзак власне згорів у праці, доживши майже до 50-ти років. Це сталося 18 серпня 1850 р. Однак висновком його творчої діяльності та майстерності стала “Людська комедія”, яка принесла йому справжнє визнання і безсмертя у віках.

У надгробній промові В. Гюго сказав: “Этот могучий и неутомимый труженик, этот философ, этот мыслитель, этот гений прожил среди нас жизнь, полную грез, борьбы, битв – жизнь, которой во все времена живут все великие люди”.

2. Універсальність задуму, тематико – жанровий склад, основні принципи побудови епопеї “Людська комедія” О. де Бальзака

Коло літературних інтересів О. де Бальзака було свідченням того, що він відчував потребу у виробленні власного аргументованого погляду на світ. Результатом таких пошуків стало сформування філософського фундаменту майбутньої грандіозної епопеї Бальзака: концепція світу і людини, реалізована у “Людській комедії” ще до того, як він підійшов до її створення.

“Привітайте мене. Адже щойно зіпсувалося, що я – геній”, – так, за спогадами сестри Бальзака Сюрвіль, сам письменник сповістив про появу нового задуму, аналогів якому не було у світовій літературі. У 1833 р. він відкрито заявив про бажання об’єднати свої романи в одну епопею. Своєрідною межею, яка символізувала початок створення нової книга, став роман “Батько Горіо”, котрий автор закінчив у 1835 р. Починаючи з цього твору, Бальзак став систематично брати імена і характери героїв із своїх попередніх творів.

Влада золота стала однією із наскрізних тем світової літератури. Майже усі видатні письменники XIX-XX ст. зверталися до неї. Не став винятком і видатний французький прозаїк Оноре де Бальзак, автор циклу романів під загальною назвою “Людська комедія”, який він писав більше 20 років. У цих творах письменник прагнув утілити художнє узагальнення життя французького суспільства періоду 1816-1848 рр.

Зв’язок прози митця з реальним життям Франції епохи Реставрації складний і багаточисельний. Він уміло переплітав згадки про історичні деталі та реальні події з прізвищами героїв “Людської комедії” і описаними в ній подіями. Але Бальзак не мав на меті відтворити точну копію дійсності. Він не приховував, що на тому, якою постала в “Людській комедії” Франція, лежав відбиток його уявлень про сенс і зміст людського життя та історії цивілізації в цілому. Але можна точно сказати, що він послідовно реалізував у своїй творчості гуманістичний погляд на історію цивілізації. Історія моралі, яку написав Бальзак, – це історія, побачена через людей з усіма їхніми мріями, пристрастями, горем і радощами.

Письменник вирішив у своїх творах показати якомога ширшу панораму життя Франції своєї епохи, але згодом переконався, що це неможливо здійснити в рамках одного роману. Так почав складатися цикл, який у 1842 р. отримав назву “Людська комедія”.

“Божественна комедія” Данте

“Людська комедія” Бальзака

За формою цей твір – своєрідна подорож у потойбічний світ, здійснена поетом у художній уяві, видінні

За формою – зображення життя Франції у всіх його проявах

Мета твору – вказати середньовічній людині й усьому людству шлях до спасіння

Мета комедії – прагнення пояснити закономірності людської дійсності

Названий комедією, бо починався сумно, але мав щасливий кінець

Названий комедією, бо показав концепцію людського світу з найрізноманітніших сторін

Жанр – поема

Проблематично визначити жанр. Найчастіше зустрічається два визначення: цикл романів і епопея

Поділена на три частини (“Пекло”, “Чистилище”, “Рай”) – це три світи, де водночас жив Данте: реальне життя, чистилище внутрішньої боротьби та рай віри

Поділена на три частини, кожна з яких включала певні твори

Оскільки план бальзаківської епопеї визрівав поступово, то й принципи класифікації творів, які ввійшли до неї, багаторазово змінювалися. Першопочатково митець планував назвати головну працю свого життя “Соціальні етюди”, але згодом “Божественна комедія” Дайте навела його на іншу думку стосовно назви твору. Грандіозний твір вимагав величної назви. Вона прийшла до письменника не одразу, а набагато пізніше (за аналогією до “Божественної комедії” Данте). Трагедія XVIII ст. змінилася комедією середини XIX ст. Сам письменник так пояснював обрану назву: “Величезний розмах плану, що водночас охоплює історію і критику суспільства, аналіз його вад та обговорення його основ дозволяє, я думаю, дати йому той заголовок, під яким він з’явиться, – “Людська комедія”. Чи претензійний він, чи тільки правильний? Це вирішать самі читачі, коли праця буде закінчена”.

Першим кроком на шляху до “Людської комедії” стало звернення Бальзака до жанру “фізіологічного нарису”, який не мав нічого спільного з фізіологією в медичному тлумаченні цього слова. То було своєрідне дослідження певних соціальних явищ. “Фізіологічний нарис” – художня публіцистика, яка зачіпає сучасні теми й розробляла багатий матеріал соціально-побутових і психологічних спостережень.

Перші начерки грандіозної праці з’явилися з 1833 року (“Шагренева шкіра”), робота над останніми сторінками закінчилася незадовго до смерті автора (“Зворотний бік сучасної історії”, 1848). У 1845 р. письменник склав список усіх творів “Людської комедії”, який налічував 144 назви. Але реалізувати свій задум у повному обсязі він не встиг.

У листі до пані Карро він писав: “Мій твір повинен увібрати в себе всі типи людей, усі суспільні стани, він повинен утілити всі соціальні зрушення так, щоб жодна життєва ситуація, жодне обличчя, жоден характер, чоловічий чи жіночий, жоден спосіб життя, жодна професія, ні чиїсь погляди, жодна французька провінція, ні бодай що-небудь із дитинства, старості, зрілого віку, із політики, права чи військових справ не виявилися забутими”.

Явищам повсякденним – і таємним, і явним, – а також подіям особистого життя, їхнім причинам та першоосновам Бальзак надав не меншої ваги, ніж історики надавали подіям суспільного життя народів. “Це нелегка праця – змалювати 2 – 3 тисячі людей, які чимось вирізняються на тлі своєї епохи, бо приблизно стільки набереться в кінцевому підсумку типів, які представляють кожне покоління, і “Л. к.” вмістить у собі їх усіх. Така кількість облич, характерів, така безліч доль потребувала певних рамок і – хай вибачать мені за цей вислів – галерей”.

Суспільство, яке стало плодом творчої енергії письменника, володіло всіма ознаками реальності. З одного твору в інший переходили “загальні персонажі”, які, поряд із загальністю творчого методу і авторської концепції, зміцнювали задум письменника, надаючи йому масштабності архітектурної споруди. Поступово у Бальзака з’явилися свої лікарі (Б’яншон, Деплен), нишпорки (Корантен, Перад), адвокати (Дервіль, Дерош), фінансисти (Нусінген, брати Келлери, дю Тійе), лихварі (Гобсек, Пальме, Бідо), знать (Лістомери, Кергаруети, Монфріньєзи, Гранльє, Ронкеролі, Рогани) і т. д.

Осягнути грандіозність загального задуму Бальзака дала змогу “Передмова до “Людської комедії”. “Первісна ідея “Людської комедії” постала переді мною як мрія, як один із тих туманних задумів, що їх плекаєш, але виразно уявити собі не можеш…”.

Основні положення “Передмови…”

– Ідея цього твору народилася внаслідок порівняння людства з тваринним світом.

– Прагнення віднайти в суспільстві єдиний механізм, оскільки воно, на його думку, схоже на Природу.

– Письменник виділяв три форми буття людини: “чоловіки, жінки і речі”.

– Головна ідея задуму – дати величезну панораму суспільства на засадах закону егоїзму.

– Бальзак не сповідував руссоїстських ідей про “природну доброту людини”.

“Людська комедія” поділена на три частини, кожну з яких Бальзак назвав етюдами (вивченнями): “Етюди про звичаї”, “Філософські етюди”, “Аналітичні етюди”. Центральне місце в ній зайняли “Етюди про звичаї”, які письменник розділив на різні сцени життя. Ця схема носила умовний характер, деякі твори переходили із одного розділу в інший. Згідно зі схемою автор розташував свої романи таким чином (найважливіші твори):

1. “Етюди про звичаї”.

А) Сцени приватного життя. “Дім кішки, що грає в м’яч”, “Бал у Со”, “Подружня згода”, “Побічна сім’я”, “Гобсек”, “Силует жінки”, “30-річна жінка”, “Полковник Шабер”, “Покинута жінка”, “Батько Горіо”, “Шлюбний контракт”, “Обідня безбожника”, “Дочка Єви”, “Беатриса”, “Перші кроки в науку”.

Б) Сцени провінційного життя. “Євгенія Гранде”, “Уславлений Годиссар”, “Провінційна муза”, “Стара діва”, “Пьєретта”, “Життя холостяка”, “Втрачені ілюзії”.

В) Сцени паризького життя. “Історія тринадцяти”, “Блиск і злидні куртизанок”, “Фачино Кане”, “Ділова людина”, “Принц богеми”, “Кузина Бетта”.

Г) Сцени політичного життя. “Зворотний бік сучасної історії”, “Темна справа”, “Епізоди доби терору”.

Д) Сцени військового життя. “Шуани”, “Пристрасть у пустелі”.

Е) Сцени сільського життя. “Сільський лікар”, “Сільський священик”, “Селяни”.

2. “Філософські етюди”.

“Шагренева шкіра”, “Прощений Мельмот”, “Невідомий шедевр”, “Прокляте дитя”, “Пошуки Абсолюту”, “Прощай”, “Кат”, “Еліксир довголіття”.

3. “Аналітичні етюди”.

“Філософія шлюбу”, “Дрібні незгоди подружнього життя”.

“Етюди про звичаї” складали загальну історію суспільства, де зібрано всі події та діяння. Кожен із шести розділів відповідав одній із головних думок. Кожен мав свій смисл, своє значення і охопив певний період людського життя:

“Сцени приватного життя зображують дитинство, юність і властиві цьому віку помилки.

Сцени провінційного життя подають пристрасті у їхньому зрілому віці, описуючи розрахунки, інтереси й амбіції.

Сцени паризького життя змальовують картину вподобань, пороків і невгамовних проявів життя, спричинених звичаями, що процвітають у столиці, де водночас можна зустріти і неповторне добро, і неповторне зло.

Сцени політичного життя відбивають інтереси багатьох або й усіх – тобто йдеться про життя, що тече ніби не в загальному річищі.

Сцени воєнного життя показують грандіозну картину Суспільства у стані найвищої напруги, коли воно виходить за межі свого існування – коли захищається від ворожої навали або вирушає у завойовницькі походи.

Сцени сільського життя – це ніби вечір довгого дня. У цьому розділі читач уперше зустріне найчистіші характери і буде показано, як потрібно втілювати в життя високі принципи порядку, політики і моралі”.

Важко назвати всі теми творів Оноре де Бальзака. До уваги автор взяв, здавалося б, антихудожні теми: збагачення і банкрутство торговця, історія маєтку, що змінив власника, спекуляція земельними наділами, фінансові афери, боротьба навколо заповіту. У романах саме ці головні події і визначили стосунки батьків – дітей, жінок – чоловіків, коханців – коханок.

Головна тема, що об’єднала твори Бальзака в одне ціле, – прагнення пояснити закономірності дійсності. Автора цікавили не лише конкретні теми і проблеми, але і взаємозв’язок цих проблем; не тільки окремі пристрасті, а й формування людини під впливом середовища.

Ці методи дозволили письменнику зробити у книзі певні висновки про деградацію людини в буржуазному суспільстві. Проте він не абсолютизував вплив середовища, а підводив героя до самостійного вибору свого життєвого шляху.

Об’єднало таку величезну кількість творів і дійових осіб наступне: Бальзак розробив важливий мотив людських вчинків – прагнення до збагачення.

Внутрішня побудова “Людської комедії” така, що великі романи і повісті чергувалися у ній з новелами-“перехрестями” – “Принц богеми”, “Ділова людина”, “Комедіанти невідомо для себе”. Це, скоріше, мимоволі написані етюди, основна цінність яких – зустріч із добре відомими письменнику персонажами, яких на короткий час знову об’єднала інтрига.

“Людську комедію” письменник будував за принципом циклічності: більшість персонажів переходили із твору у твір, виступаючи головними дійовими особами в одних та епізодичними – в інших. Бальзак сміливо відмовився від сюжету, де біографія того чи іншого героя давалася повністю.

Таким чином, важливий композиційний принцип “Людської комедії” – взаємодія і взаємозв’язок різних частин циклу (наприклад, дії “Гобсека” та “Батько Горіо” відбувалися майже одночасно, був у них і спільний персонаж – Анастазі де Ресто – донька батька Горіо і дружина графа де Ресто).

Дуже проблематично точно і однозначно визначити жанр цього твору. Найчастіше дано два визначення: цикл романів і епопея. Навряд чи їх можна віднести до “Людської комедії”. Формально – це цикл романів, точніше – творів. Але у багатьох із них відсутні засоби зв’язку між собою – наприклад, ні сюжети, ні проблематика, ні спільні герої не пов’язали між собою романи “Шуани”, “Селяни”, “Блиск і злидні куртизанок” та повість “Шагренева шкіра”. І таких прикладів чимало. Визначення “епопея” теж лише частково стосується “Людської комедії”. Для епопеї, у сучасному її вигляді, характерна наявність стрижневих героїв та спільного сюжету, чого не було у Бальзака.

Найбільш складний варіант циклічної єдності – це об’єднання в рамках одного задуму творів різних жанрів (романів, оповідань, новел, нарисів, повістей). У цьому випадку величезний життєвий матеріал, величезна кількість персонажів, масштабність узагальнень письменника також дозволили говорити про епопею. Як правило, у такому контексті в першу чергу згадують про “Людську комедію” Бальзака і про “Ругон-Маккари” Е. Золя, створених під впливом бальзаківського шедевру.

3. Ідейно-художній аналіз творів “Ежені Гранде”, “Шагренева шкіра”

У 1831 р. Бальзак опублікував роман “Шагренева шкіра”, який “мав сформулювати сучасність, наше життя, наш егоїзм”. Головна тема твору – тема талановитої, але бідної молодої людини, яка втратила мрії юності у зіткненні з егоїстичним і бездуховним буржуазним суспільством. Уже в цій книзі була окреслена головна риса творчості письменника – фантастичні образи не суперечили реалістичному відображенню дійсності, а, навпаки, надавали особливої інтриги та філософських узагальнень розповіді.

Філософські формули розкриті у романі на прикладі долі головного героя Рафаеля де Валантена, поставленого перед дилемою століття: “бажати” і “могти”. Заражений хворобою часу, Рафаель, який спочатку вибрав шлях ученого, відмовся від нього заради блиску і насолод світського життя. Переживши повний крах у своїх честолюбних намірах, відторгнутий жінкою, якою так захоплювався, залишившись без мінімальних засобів до існування, герой уже був готовий покінчити життя самогубством. Саме в цей час доля звела його з дивним старим, антикваром, який вручив йому всесильний талісман – шагреневу шкіру, для власника якої бажання і можливості ставали реальністю. Однак розплатою за всі бажання було життя Рафаеля, яке дуже швидко стало спливати разом із зменшенням розміру шагреневої шкіри. Вихід із даної ситуації для героя був лише один – утамувати всі бажання.

Так у романі розкрито дві системи буття: життя, повне насолод і пристрастей, яке призвело до знищення людини, і життя аскетичне, єдиним задоволенням якого були знання і потенційна могутність. Бальзак змалював як сильні, так і слабкі сторони обох цих систем на прикладі образу Рафаеля, який спочатку майже не згубив себе в річищі пристрастей, а потім повільно помирав у “рослинному” існуванні без бажань та емоцій.

“Рафаель міг усе, але не здійснив нічого”. Причина тому – егоїзм героя. Бажаючи мати мільйони і отримавши їх, Рафаель, раніше переповнений бажань і мрій, одразу ж переродився: “глибоко егоїстична думка ввійшла в саму його суть і поглинула для нього всесвіт”.

Усі події в романі суворо мотивовані природним збігом обставин: Рафаель, отримавши шагреневу шкіру, одразу побажав розваг та оргій, і в ту ж мить наткнувся на свого давнього приятеля, який запросив його на “розкішну вечірку” в будинок Тайфера; там герой випадково зустрівся з нотаріусом, який уже два тижні розшукав спадкоємця померлого мільйонера, ним і виявився Рафаель, і т. д. Отже, фантастичний образ шагреневої шкіри виступив “засобом суто реалістичного відображення переживань, настроїв і подій” (Гете).

У 1833 р. побачив світ роман “Ежені Гранде”. Предметом зображення в новому творі виступила буржуазна буденність з її звичним ходом подій. Місце дії – типове для французької провінції містечко Сомюр, яке розкрите на фоні суперництва двох родовитих сімейств міста – Крюшон і Грассенів, що сперечалися за руку героїні роману Ежені, спадкоємиці багатомільйонного майна “батечка Гранде”.

Головний герой роману – батько Ежені. Фелікс Гранде – образ провінційного багача, особистість виняткова. Жадоба до грошей заполонила його душу, знищила в ньому всі людські почуття. Звістка про самогубство брата залишила його абсолютно байдужим. У долі осиротілого племінника він не брав ніякої родинної участі, швидко відправивши його в Індію. Дружину і доньку скнара залишив без найнеобхіднішого, економивши навіть на візитах лікаря. Своїй звичній байдужості до помираючої дружини Гранде зрадив лише після того, як дізнався, що її смерть загрожувала розподілом майна, бо саме Ежені була законною спадкоємицею матері. Єдина, до кого він по-своєму був не байдужий, – дочка. І то тільки через те, що бачив у ній майбутню берегиню накопичених багатств. “Бережи злото, бережи! Ти даси мені відповідь на тому світі,” – такі останні слова батька, звернені до дитини.

Пристрасть до накопичення не лише дегуманізувала Фелікса Гранде, у ній причини передчасної смерті дружини і загубленого життя Ежені, якій батько відмовив у природному праві кохати і бути коханою. Пристрастю пояснювалася і сумна еволюція Шарля Гранде, який прийшов у будинок дядька незіпсованим юнаком, а повернувся з Індії жорстоким і жадібним, втративши кращі риси свого “я”.

Вибудовуючи біографію Гранде, Бальзак у широкій експозиції аналітично викрив “коріння” деградації героя, тим самим провівши паралель з буржуазним суспільством, яке утверджувало за допомогою золота свою велич. Цей образ нерідко порівнювали з образом Гобсека. Але жадоба наживи у Гобсека і Гранде носила різний характер: якщо у Гобсека культ золота вкладався у філософське осмислення величі багатства, то Гранде просто любив гроші заради грошей. Реалістичний образ Фелікса Гранде не наділений і романтичними рисами, які поодиноко пробивалися в Гобсекові. Якщо складність натури Гобсека в чомусь імпонувала Бальзаку, то батечко Гранде у своїй примітивності ніяких симпатій у письменника не пробудив.

Сомюрському мільйонеру протиставлена його донька. Саме Ежені з її байдужістю до золота, високою духовністю і потягом до щастя вирішила вступити в конфлікт з батьком. Витоки драматичної колізії – у коханні героїні до її юного кузена Шарля. У боротьбі за Шарля – коханого і закоханого – вона проявила рідкісну наполегливість і зухвалість. Але Гранде пішов хитрим шляхом, відправивши племінника за золотом у далеку Індію. Якщо щастя Ежені так і не прийшло, то причиною тому став сам Шарль, зрадивши юнацьке кохання заради грошей і соціального стану. Втративши з коханням сенс життя, внутрішньо спустошена Ежені в кінці роману продовжувала існувати, ніби виконуючи заповіт батька: “Не дивлячись на 800 тис. ліврів доходу, вона живе так само, як жила раніше бідна Ежені Гранде, топить піч у своїй кімнаті тільки в ті дні, коли дозволяв їй батько… Завжди одягнена, як одягалась її мати. Сомюрський будинок, без сонця, без тепла, постійно наповнений меланхолії – відображення її життя”.

Ось такою сумною постала історія Ежені – жінки, створеної природою для щастя бути дружиною і матір’ю. Але через свою духовність і несхожість на інших, через деспота-батька вона “…не отримала ні чоловіка, ні дітей, ні родини”.

Творчий метод письменника

– введені бальзаківські герої: яскраві, талановиті, неординарні особистості;

– схильність до контрастів і перебільшень;

– Бальзак над персонажем працював у три етапи:

– накидав образ людини, відштовхуючись від когось зі своїх знайомих чи з літератури,

– збирав весь матеріал в єдине ціле;

– персонаж став втіленням якоїсь певної пристрасті, ідеї, яка й надавала йому певної форми;

– все, що відбувалося у його творах – це результат багаточисельних причин і наслідків;

– значне місце у творах відводилося описам.

Питання для самоконтролю

1. Чому Оноре де Бальзака називають “батьком сучасного реалізму і натуралізму”?

2. Розкрийте основний задум письменником “Людської комедії”.

3. Що об’єднує таку масу творів Бальзака в одне ціле?

4. Які основні принципи побудови епопеї “Людська комедія” ?

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
ТВОРЧІСТЬ ОНОРЕ ДЕ БАЛЬЗАКА