Творчість Маланюка

Євген Филимонович Маланюк народився 2 лютого 1897 року в Новоар-хангельську на Кіровоградщині. Батько походив із козацько-чумацького роду, а мати, Гликсрія, була дочкою чорногорця Якова Стоянова. 1914 року Є. Малашок закінчив земське реальне училище в Єлисавєт-Граді і вступив до Петербурзького політехнічного інституту. Але з початку Світової війни став слухачем військової школи в Києві. У січні 1916 року (‘..Маланюк потрапив на Південно-ЗахіднИй фронт, де до пізньої осені І ЇМ 7 року очолював кулеметну роту. І Ісвдовзі він став старшиною української

армії, брав активну участь у визвольних змаганнях 1917-1920 рр. (‘. Малашок був ад’ютантом генерала В. Тютюнника, служив сотником у 5-й Херсонській дивізії. Однак після падіння УНР разом з іншими потрапив до Польщі, де в таборі інтернованих у Каліші почав писати перші вірші. Тут же в Каліші Є. Маланюк взяв участь у збірці “Озимина” (1923).

З 1923 року він студент гідротехнічного відділу інженерного факультету Господарської академії у чеському місті Подєбрадах, яку закінчив 1928 року. 1925 року Є. Малашок побрався з молодою студенткою медицини Зоєю Ра-ішч із Полтавщини, але 1929 року вони розлучилися.

1925

року в Подєбрадах виходить перша збірка Є. Маланюка “Стилет і стилос”, а 1926 року в Гамбурзі – друга – “Гербарій”. Пізніші збірки поета – “Земля й залізо” (1930), “Земна Мадонна” (1934), “Перстень Полі-крата” (1939). У грудні 1926 року в “Літсратурио-науковому віснику” з’явилося довге “Посланіє” Є. Маланюка до Максима Рильського, в якому він докоряв поетові, що той байдуже ставиться до подій в Україні. Ні П. Тичина, ні М. Рильський на це “Посланіє” не зреагували, а відповідь написав В. Сосюра.

З 1929 року Є. Маланюк переїхав до Варшави, де працював інженером і брав найактивнішу участь у літературному процесі (був одним з фундаторів літературної групи “Танк”). 1930 року він одружився з чешкою Бо-гумилою Савицькою, яка померла 1963 року. У них є син Богдан.

1944 року Є. Маланюк емігрував до Західної Німеччини, де працював учителем математики, брав участь у літературному процесі, зокрема був членом “МУРу”. 1949 року він виїхав до ЄША, де працював інженером. У післявоєнний період Є. Маланюк видав кілька збірок поезій (“Влада”, 1951, “Проща”, 1954, “Остання весна”, 1959, “Серпень”, 1964) та літературно-критичних статей (“Книга спостережень”, 1962, 1966; “Нариси з історії нашої культури”, 1954) тощо.

16 лютого 1968 року Євген Мала-шок помер від серцевого нападу в Нью-Йорку. Вже посмертно вийшла збірка поезій “Перстень і посох” (1972).

Головними мотивами творчості Є. Маланюка є втрачена батьківщина і розбите особисте життя. Мотив “втраченої батьківщини” пост розвиває у багатьох своїх віршах, аналізуючи причини та наслідки цієї втрати. Другий мотив, переплітаючись із першим, грунтується на особистісиих почуттях поста, що випливають із мотивів розлуки з рідним краєм. Для стилю Є. Маланюка характерне протиставлення протилежних властивостей якогось явища задля досягнення більшої точності й виразності провідного мотиву.

Творчість Маланюка надовго визначили ті незабутні і трагічні дні, коли він покидав Україну і потяг його ридав на захід, на захід. Відтоді Україна для нього стала далека, стала ненависна – і водночас – блакитний міт, степова Гелла-да. І поет, що не може вирватися з пекла її краси, з принади її страшної вроди, стає творцем зневажливих слів на її адресу – зрадлива бранка степова, відьма, що п’є байстрючу кров своїх дітей, повія ханів і царів, байстрюча мати яничар, закривавлено-синя згвалтована повія, що знаходить тільки безсилу насолоду плачу від безсоромно-плебейських мук – у такі страшні блюзнірства виливає поет конфлікт зі своєю країною. З цього конфлікту між тим, якою є Україна і якою вона мала б бути за подумом (і збройною боротьбою) поета, випливає і філософія поезії Маланюка, і її стиль. Філософія – цс передусім напружене шукання тих сил, які’б могли повернути Україну на шлях, яким її хотів би повести поет. Утопія степової Гсллади кінчається прокляттям цій країні сарматських Афродіт, кирпатих Аполлонів. Виростає концепція залізного Риму, концепція варязької сталі. Виростає образ поета – не поета (бо цс ж до болю мало), а незламно-гордого імператора залізних строф, що сурмить майбутньому салют.

…Стильову суть його поезій ми б убачали в суб’єктивному наповненні українських традиційних поетично-світоглядових образів – чи то буде Діва-Обида зі Слова о Полку Ігоревім, чи Шевченкова правда-мста…

(Шерех Ю. Стилі сучасної української літератури на еміграції// Шерех Ю. Пороги і Запоріжжя. Література. Мистецтво. Ідеології. Т. 1,- Харків: Фоліо, 1998.- С. 183-185.)

…У поезії Маланюка чимало так званих провідних мотивів (не плутаймо їх тут з “домінантами”, що від “мотивів” ширші), але один з них особливо впадає в око – сподіванка на праведний суд нащадків над тими, хто свого часу звіряв себе (в ідеалах, у боротьбі, творчості, у життєвому виборі) Україні, а найцєрш – національно-дєржавнійїї здійснеиості. Уявлення прийдешніх поколінь про важкі, суперечливі, багато в чому безрезультатні змагання борців за вільну Україну, в числі котрих був і він, Євген Маланюк – воїн, поет і філософ,- уявлення ці були йому далеко не байдужі. Настрій при цьому міг коливатися від оптимізму, якого, втім, він не любив і якось з властивою йому іронічністю кинув: “Український оптимізм виглядає здебільша дивно і підозріло”, до сумнівів і навіть скепсису…

…Постать Євгена Маланюка, при першому враженні начеб цілісна, “з одного матеріалу зроджена”, насправді дуже суперечлива, може, зрідні П. Кулішеві. Тут твердість межувала з розслабленням, віра в чин і слово – з “марно кличе вірш залізний”, цілющість кохання – з його розчаруваннями. А що вже до теми України, то перебіг думок і почуттів становлять цілий клубок контрастів, утім, при такім спільному знаменнику любові до неї і повної самовідданості, а не “самоотвержетшості”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.50 out of 5)

Творчість Маланюка