Творчість Гете у Вецларе

У січні 1771 м. Гете захистив дисертацію, одержав ступінь кандидата прав і повернувся зі Страсбурга у Франкфурт. Тут він закінчував свого “Геца”, а потім направився для юридичної практики в невелике містечко Вецлар, де перебував німецький імперський суд. Діяльність цієї старезної установи, як у дзеркалі, відбивала загальний стан “імперії”. Ревізія не проводилася отут більше шістдесяти років, і тепер, коли вона почалася, ревізори заплуталися в клубку зі зловживань, небрежностей і дротиків.

З якого кінця починати перегортати ці

купи нерозібраних справ? Двадцять тисяч процесів безуспішно чекали дозволу. Деякі “справи” тяглися більше ста років.

“Усяка чесна людина зрозуміє, яке дурне враження робили всі ці оповідання про несправедливості, безладдя, інтриги й підкупах на молоде серце, що жадало правди й добра, служінню яким воно себе присвятило,- писав Гете про своє перебування в-вецларе.- Справи йшли по одному шаблоні. Той, хто хотів, продуктивної діяльності, повинен був служити. тільки людям неправим… Мистецтво ухильно лавірувати серед обставин було потрібно насамперед”. ‘ У Вецларе Гете познайомився з нареченою

свого друга й сослужизца Кестнера Шарлоттой Буф. “У присутності її віяло чимсь свіжим і втішним”. Діяльна, життєрадісна, домовита, Шарлотта. взяла на свої плечі турботи про молодших братів і сестер. Гете любив заходити в цей будинок, дивлячись на веселі турботи Шарлотти; слухаючи її голос, він відпочивав від похмурих думок.

Він звик проводити у цього привітного вогнища довгі годинники. Нещасна любов підсилила й без того розлад, що наростав у ньому, з навколишнім світом. Всі частіше знаходили на нього приступи туги, коли життя здавалося нестерпною. Він бачив, що багато молодих людей, його однолітки, випробовують таку ж тривогу й тугу й не знають, як позбутися від її. “…терза незадоволеними страстями, не спонукувані ззовні ні до якої серйозної діяльності, з єдиною перспективою вічно обертатися в млявому, тупій, міщанській житті, ми, повні невдоволення й зарозуміле презирство до миру, ріднилися з думкою про можливості розстатися з життям за своїм розсудом”,- писав Гете в книзі “Поезія й правда”, згадуючи про цей час.

Як вийти із цього стану безвихідності?

Що робити? Такі питання вставали перед ним, коли він довідався, що один з молодих службовців при Вецларской судовій палаті, секретар Брауншвейгского посольства Ерузалем, покінчив самогубством. Ерузалем теж страждав від нерозділеної любові, але до цього приєдналося й інше: образа, нанесена йому якимось аристократом. Сумна доля Ерузалема, його самотній постріл, власні роздирання й сумніви, що обрид трясовина німецької провінції з її становими забобонами й байдужістю до людини – все це злилося, зв’язалося й начебто озарилось для Гете яскравим спалахом. Він знайшов звільнення від гнітючої його ваги. Але не пістолет взяв він у руки, а перо. Гете почав писати книгу про молодого сучасника з його незадоволеними поривами, з його тугою й загостреною чутливістю.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.00 out of 5)

Творчість Гете у Вецларе