Творчість Чехова в 1898 році

В 1898 році були написані “Людина у футлярі”, “Агрус”, “Ионич”, “Душечка”. Якщо на початку свого творчого шляху Чехов глузував з духовної злиденності міщанина, то в цих добутках ПРО викриває обивательщину як страшне суспільне зло. Оповідання “Людин у футлярі” завершив тему, що пройшла червоною ниткою через всю творчість Чехова,- тему викриття реакційної й боягузливої сутності царського режиму

Відгороджений Від життя своїм футляром – тісної, схожої на труну спальнею, темними окулярами, калошами, парасолькою, фуфайкою, Беликов боїться всього: книг, вільної думки, сміху, їзди на велосипеді, Усякий, не передбачений циркуляром учинок, викликає в нього почуття страху: “Як би чого не вийшло”. Беликов – труп, що заражає своєю отрутою навколишніх. “Людина у футлярі” – це смертний вирок ладу, що породжує Беликових. Глибоко ненависний Чехову земський лікар Старців (“Ионич”). Старців мріяв про любов, про гарне життя, але засмоктуючий вплив навколишньої його міщанського середовища вбило в Старцеве все гарне, перетворило його в обивателя, сенс життя якого – безглузде нагромадження. Старцеву байдужні люди, байдуже Майбутнє країни, у якій він живе. Пристрасть до жовтеньких і зелененьких папірців убила в ньому людину й громадянина

Герой оповідання “Агрус”, все життя мечтавший про маленьке щастя, нарешті,

досяг його, але якою ціною Побачивши його щастя охоплює “важке почуття, близьке до розпачу”. Він навіть зовні став мало схожим на людину. Дивлячись на нього, здається, що він “того дивися хрокне”. “Колись >у казенній палаті він боявся навіть для себе особисто мати власні погляди”, тепер, коли він став поміщиком і дворянином, у нього з’явилися думки, але які думки! “Утворення необхідно, але для народу воно передчасно”, “тілесні покарання взагалі шкідливі, але в деяких випадках вони корисні”.

Як у сутності іншого задоволених, щасливих людей! – с розпачем викликує оповідач. Яка це гнітюча сила!.. Треба, щоб за дверима кожного задоволеного, з молоточком і постійно нагадував би е туком, “сто є нещасні”, тому що “щасливий почуває себе добре тільки тому, що нещасні несуть свій тягар мовчачи

Оповідання Чехова 90-х років виконували завданння, що Писарєв уважало однієї з найважливіших у процесі підготовки революції: “Обивателя струснути, перетворити його в громадянина”.

Віхою в розвитку не тільки російського, але й світового театру став 1898 рік. В один із червневих днів цього року в московському ресторані “Слов’янський базар” зустрілися керівник Московського філармонічного суспільства В. И. Немирович-Данченко й молодий актор-аматор К. С. Станіславський. Обоє вони беззавітно любили театр, із тривогою дивилися на положення театральної справи в Росії й, мріючи про новий театр, шукали людей для його створення. Немирович угадав у молодому, безмежно закоханому в театр акторі однодумця й запросив його для переговорів. Бесіда їх тривала 18 годин. “Світова конференція народів не, обговорює своїх важливих державних питань із такою точністю, з який ми обговорювали тоді основи майбутнього справи”, – згадував Станіславський. На цьому “історичному засіданні”, як його назвав Станіславський, був вирішений питання про створення Московського Художнього Загальнодоступного театру, що зіграв найбільшу роль у розвитку театрального мистецтва XX століття

“Нашим гаслом було: “Геть віджиле! Так здраствує нове! – писав Станіславський. – Було вирішено, що ми створюємо народний театр приблизно з тими ж завданнями, як мріяв Островський… Ми протестували й проти старої манери гри, і проти театральності, і проти помилкового пафосу.,, і проти – дурних умовностей постановки, декорацій… я проти незначного репертуару тодішніх театрів… Першою мрією було показати на сцені нашого театру цю п’єсу Чехов а, що наше л нові шляхи, найбільш вірному й потрібні мистецтву того часу”.

Художній театр був заснований на паях. У число пайовиків вступив Чехов. Але на прохання Немировича дозволити постановку “Чайки” він довго відмовляв. Восени 1893 року проїздом з Мелихова в Ялту письменник останов ид їв у Москві подивитися репетиції. Довідавшись про те, що Чехов у театрі, актори захвилювалися. Вони чекали від Антона Павловича вказівок, поясненні. Чехів зніяковіло пощипував борідку, відповідав односкладово й зненацька, помітно хвилювався. До відкриття театру готовили трагедію А. Толстого “Цар Федір Иоаннович”. Сидячи на репетиції в сиром, холодному, ще не обробленому: залі театру, освітленому недогарками свіч, Антон з радістю по почував, як зі сцени на нього повіяло теперішній мистецтвом. Гарні були виконавці Годунова й Шуйского, але краще всіх була Ирина Книхптер. Прислухаючись до милого голосу, удивляючись у витончений вигляд молодої акторки, Чехов зі смутком думав, що життя веде його від любові, що могла б стать і великий, і теперішньої, якби не хвороба

Зустрічі їх Перетворювалися в імпровізовані концерти. У них брав участь і молодого композитора С. В. Рахманінов. В одну з таких зустрічей він подарував Антонові Павловичеві свою “Фантазію для оркестру”, що написав на сюжет чеховського оповідання “На шляху”.

Наступила холодна, незвичайна для Криму зима. Спустіле місто здавалося вимерлим. З великого миру до Чехова доходили тільки газети й листи. З Нижнього йому написав Олексій Максимович Пєшков (Горький): “Я хотів би порозумітися Вам в искреннейшей гарячої любові, яку… харчую до Вас із часів младих нігтів моїх, я хотів би виразити мій захват перед дивним талантом Вашим, тужливим і за душу що вистачає, трагічним і ніжним, завжди таким гарним, тонким. Эх, чорт візьми, тисну руку Башу, – руку художника й серцевої, смутної людини, мабуть, – так?.. Скільки чудових хвилин прожив я над Вашими книгами, скільки разів плакав я над ними й зллився, як вовк у капкані, і смутно сміявся подовгу”.

Разом з листом Горький надіслав збірник своїх оповідань. Художні прийоми молодого письменника здалися Чехову нестриманими; сам він уникав різких фарб. Але вируюча в оповіданнях Горького лють проти несправедливого життя, заколотна туга ло прекрасному захопили Чехова. Нічого не знаючи про Горький – хто він, звідки, Чехов угадав у ньому письменника з іншим життєвим досвідом, з іншим відношенням л миру. Гіркий здавався йому молодим, буйно зростаючим деревом. Ілліч затверджує, що потрібна й лірика, потрібний Чехов, потрібна життєва правда”. Сучасник письменника, публіцист В. М. Соболевський, відзначав, що п’єси Чехова ввійшли “у репертуар не тільки театру, але й взагалі розумового побуту інтелігенції”. Вони вчили “думати, розбиратися в житті, шукати виходу”.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Творчість Чехова в 1898 році