Творчий шлях Д. И. Фонвізіна

1. Початок шляхи: Фонвізін – басенник. 2. Комедія “Бригадир” 3. “Недоук” як сатира свого часу. 4. Новаторство письменника Д. И. Фонвізін – письменник багато в чому знаковий для літератури 1760 – 1780-х років. Своєрідність і відмінність творчості Фонвізіна визначається в першу чергу тим, що письменник коштує в джерел нового етапу розвитку російської сатири. Діяльність Фонвізіна-Літературознавця почалася з перекладу байок відомого в той час датського поета Гольберга. Пізніше він і сам почав писати ще багато в чому “сирі”, але цікаві для свого часу байки й притчі.

Однак, будучи вже відомим як перекладач, Фонвізін не раз попадав у неспритне положення – більшість створених їм байок уважали або добірно виконаними перекладаннями іноземних добутків на російську мову, або відвертим плагіатом. Все-таки кілька байок дотепер відома як справжня творчість Фонвізіна й становлять особливий інтерес для розкриття початкових етапів творчого шляху майстри. Це політична байка ” Лисиця-Казнодей” і сатира “Послання до слуг моїм, Шумилову, Ваньке й Петрушці”, написані в 1760 році. Перший названий добуток був написаний незабаром після смерті імператриці Єлизавети й став гнівним відгуком на церковну церемонію, пов’язану з її похоронами. Письменник висміяв у своєму добутку підлабузництво й лизоблюдство придворних і розкрив перед читачем

щиру суть учинків вищих миру сего.

Імператор ” Цар-Лев” зображена як “пресуща худоба”, а царство його й керівництво народом засновані на гнобленні й насильстві: У його правління улюбленці й вельможі Здирали без чинів зі звірів безневинні шкіри. Другий добуток представляє читачеві розмова автора зі своїми слугами. На питання: “На що сіяй створений світло? – автор так і не зміг одержати виразної відповіді. Шумилов уважає, що змісту в питанні ні, що доля кріпака – вічне рабство й приниження слуги; він просто не готовий висловити свої думки, яких швидше за все й немає зовсім.

Ванька висловлює своя думка про те, що “тутешнє світло” дурні, і говорити про нього – дрібниця, нічого не вартий розмова. Петрушка, лакей, також не може відповістити на запитання, однак з гордістю заявляє про свій намір пожити собі на втіху в цьому світлі Стає очевидним для всіх, що ніякого вищого божественного задуму ні, і що суспільство й розподіл на стани влаштовано, щонайменше, нерозумно. Першим великим сатиричним добутком письменника стала комедія “Бригадир”, написана в 1763 році.

У комедії блискуче обіграний розповсюджений в XVIII столітті сюжет, при цьому побита комедійна тема одержало нове осмислення й стала чи ледве не новаторством у театральній традиції. Батьки прагнуть вигідно женити дітей, які давно віддали свої серця іншим. Дві сім’ї – Радника й Бригадира – вирішують улаштувати шлюб бригадирського сина Івана й советничьей дочки Софії. При цьому що почала було розвиватися по стандарті інтрижку Фонвізін “закручує” у зовсім іншу сторону: бригадирський синок починає ухлестивать за Радницею, при цьому Бригадир готовий підсунути свого сина в битві за прекрасну даму За Бригадиршей починає полювання Радник, і розсудливу Софію дають спокій, з вибором її серця.

Подібні зіткнення почуттів і інтрижки уведені Фонвізіним у текст не випадково. Таким чином, авторові вдається продемонструвати всю безглуздість і вульгарність поводження кріпосників і чепурунів-галломанов. Відносно жанру “Бригадир” – комедія для російської літератури незвичайна. Це одна з перших в історії російської сатири й драматургії “комедія вдач”. Процес становлення подібного роду характерів ще не показаний автором, але пояснення поводження й поривів кожного з персонажів уже присутній у тексті комедії.

Безліч новаторських прийомів – самовикриття, відверта буфонада, гротеск, – робить комедію зрозумілої й смішний навіть для сучасного читача. Наступний твір Фонвізіна “Недоук”, комедія, написана в 1781 році. Вона є найважливішим етапом у житті й творчості письменника. Цей добуток стало програмним і з’явилося найвищою крапкою розвитку вітчизняної сатири XVIII століття. Основним завданняням, що автор поставило перед собою, було викриття гнилих вдач того часу, становлення яких обумовлене сформованою традицією взаємин людей усередині закомплексованого й законсервованого суспільства.

Основна тема комедії – лиха вдача кріпосниківів, що Фонвізін представляє як найстрашніше соціальне зло Основний конфлікт епохи – поміщицька сваволя й безправ’я кріпаків – є лейтмотивом усього добутку. Основний предмет зображення, таким чином, не дворянство саме по собі, а дворянський стан, показаний у тісній взаємодії із кріпаками. Проблема комедії – розкладання дворянства як основного правлячого стану країни.

Автор представляє глядачеві незвичний, але легко представимий навіть сучасному читачеві мир, де одні люди володіють іншими. Правлячою фігурою цього миру є пані Простакова – “презла фурія” і “пані нелюдська”. Повновладна господарка цього миру, Простакова підкоряє собі й рабів-кріпаків (бабу Вереміївну, Тришку, дівку Палашку), і рідних і близьких собі людей, у яких вона не може знайти ні підтримки, ні опори. Автор прагне відкрити дві проблеми сучасного йому суспільства Справа в тому, що раболіпство кріпака ладу не тільки вбиває все людське в кріпаків, роблячи їх бездушною й покірливою чередою, але й розбещує самих кріпосників, дає впитися владою над людьми й з кожним новим непристойним учинком штовхає долілиць по похилій площині усе нижче й нижче.

Уперше в російської драматургії Фонвізіним було не тільки якісно й повно дане можливе рішення соціального питання, але й повноваго й об’ємно описані позитивні герої. До цього тільки зло виходило зримі й вагомим, позитивні герої при цьому сприймалися по-іншому – їхні мовлення й учинки здавалися занадто прямолінійними й награними. У Фонвізіна й позитивних героїв одержали право на життя Вони почували, говорили й діяли як живі герої, а не як запрограмовані на добро машини. Складно створити добуток, що стало б актуальним не тільки для сучасного читача, але й для прийдешнього покоління. Однієї злободенної теми мало, потрібно ще й незвичайний письменницький талант у сполученні із чистою і ясною думкою.

Однак і талант не така вуж і проста річ. Навіть природний талант вимагає постійного розвитку, шліфування. Фонвізін пройшов складний творчий шлях. Почавши з досить “сирих” і сірих добутків, він зміг відточити свій письменницький дарунок настільки, що став не тільки видатним письменником свого часу, але й автором-новатором, що відкрив всій росіянці літературі двері на новий щабель розвитку


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Творчий шлях Д. И. Фонвізіна

Categories: Твори з української літератури

Links