Творчий Розвиток Традицій Котляревського

Досі ми розглядали Твори, автори яких свідомо чи несвідомо йшли у річищі Котляревського, його жанрів, стилю, образності, мови. Але українська література початку XIX ст. не обмежується лише цими наслідувальними спробами. Як органічне явище в житті народу, викликане потребами нової доби, письменство українське розвивалось у багатьох напрямках.

Характерним явищем у процесі становлення нової української літератури був широкий розвиток жанру байки. Ми вже згадували, що, за відомостями деяких сучасників, Котляревський перекладав байки Лафонтена, але переклади ці до нас не дійшли. І ось в новій українській літературі ще за життя автора “Енеїди” з’являється особливий інтерес до жанру байки. Не слід спроби ці протиставляти Котляревському. Зрештою, й цей жанр ішов саме в річищі Котляревського. Байки були відомі ще в давній українській літературі XVII-XVIII ст., зокрема в проповідях Антонія Радивиловського, в курсах риторик і поетик, але писані вони були переважно книжною українською мовою і, як правило, залишалися в рукописах. Байки писав і Григорій Сковорода (“Басни харьковские”), але писав їх також ще не народною, а книжною українською мовою XVIII ст. Таким чином, байка мала в українській літературі певну традицію.

Байка є жанром сатиричної гумористичної літератури, й саме це ріднить її з жартівливою “Енеїдою” і давньою літературною

традицією. Разом з тим не можна забувати про поширення жанру байки на цей час у російській, польській літературах та фольклорі.

Одні з перших спроб у жанрі байки народною українською мовою належать уже згаданому П. Білецькому-Носенкові. Історики літератури вважають, що його байка – “Пан писар” (1812). Решта байок написана пізніше (всього понад 330 байок). У багатьох байках критично зображується тодішня дійсність: “Пан писар”, “Дворовий Пес да голодний Вовк”, “Вовк да Ягня” та ін. У першій із них критикується хабарництво, у другій відображена соціальна нерівність. Кінчається друга байка знаменним рядком: “На золотий ланцюг не проміняю волі”.

Більш пощастило байкам П. Гулака-Артемовського. Перша його відома байка (казка) “Пан та Собака” надрукована в журналі “Украинский вестник” (1818), друга “казка” “Солопій та Хівря, або Горох при дорозі” – в тому ж журналі за 1819 р. У байках П. Гулака-Артемовського так само критично зображується кріпосницька дійсність. Байкар скористався з досвіду польського поета І. Красіцького, але, як і інші українські поети тих часів, він увесь вийшов із “шинелі” Котляревського. Це особливо помітно в його мові, якій властиві елементи бурлеску. Залежність од Котляревського найбільше позначилася в його “Гараськових піснях” – бурлескно-травестійних переробках од Горація. Мають вони не однаковий характер. У деяких переспівах П. Гулак-Артемовський дотримується основи латинського оригіналу. Здебільшого ж поет дає вільні варіації на Теми Горація. Зразком може служити перша ода “До Пархома”. Ось як початок цієї оди звучить в оригіналі:

В години розпачу умій себе стримати, І в хвилі радості заховуй супокій, І знай: однаково прийдеться умирати, О Деллію, коханий мій,- Чи весь свій довгий вік провадитимеш в тузі, Чи лежачи в траві, прикрашений вінком, Рої понурих дум на затишному лузі Фалернським гнатимеш вином… (Переклад М. Зерова)

П. Гулак-Артемовський, ідучи за Котляревським, переспівує Горація в бурлескно-травестійному стилі, надаючи оді українського національного “простацького” колориту.

Пархоме! В щасті не брикай, В нудьзі притьмом не лізь до неба: Людей питай, свій розум май, Як не мудруй, а вмерти треба,- Чи коротаєш вік в журбі, Чи то за поставцем горілки В шинку нарізують тобі Цимбали, кобзи і сопілки…

Усе свідчить про те, що, незважаючи на новаторство в жанрі й змісті, П. Гулакові-Артемовському було дуже важко вийти за межі канонів стилю Котляревського.

Можливо, тому що перші байки П. Гулака-Артемовського були відразу надруковані, жанр цей дуже поширюється в тогочасній українській літературі. Байки писали вже згадані нами С. Писаревський, О. Рудиковський, П. Кореницький, син Степана – Петро Писаревський та ін.

Байки й “прибаютки” писав Левко Боровиковський, слухач П. Гулака-Артемовського в Харківському університеті. Як і його вчитель, він скористався з досвіду І. Красіцького, та разом із тим звертався й до Крилова, а найбільше черпав з усної народної творчості. На жаль, його талановиті новаторські байки-приказки, написані десь наприкінці 20-х – на початку 30-х рр. і тільки частково надруковані в “Ластівці” (1841), видані самим А. Метлинським – лише 1852 року.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Творчий Розвиток Традицій Котляревського

Categories: Нові твори

Links