Твір звернений до Г Квітки-Основ’яненка

Жанр твору – послання. Твір звернений до Г Квітки-Основ’яненка з вдячністю за його нарис:

Утни, батьку, щоб нехотя На ввесь світ почули. Що діялось в Україні…

Правда не поляже;

Не поляже, а розкаже,

Що діялось в світі,

Чия правда, чия кривда

І чиї ми діти.

Наша дума, наша пісня

Не вмре, не загине…

От де, люде, наша слава,

Слава України!

Без золота, без каменю,

Без хитрої мови,

А голосна та правдива,

Як Господа слово.

Чи так, батьку отамане?

Чи правду співаю?

Ех, якби-то!.. Та що й казать!

Кебети

не маю.

А до того – Московщина,

Кругом чужі люде.

“Не потурай”, – може, скажеш,

Та що з того буде?

Насміються на псалом той,

Що виллю сльозами;

Насміються!.. Тяжко, батьку,

Жити з ворогами!

Поборовся б і я, може,

Якби малось сили;

Заспівав би, – був голосок,

Так позички з’їли.

Отаке-то лихо тяжке,

Батьку ти мій, друже!

Блуджу в снігах та сам собі:

“Ой не шуми, луже!”

Не втну більше. А ти, батьку,

Як сам здоров знаєш,

Тебе люде поважають,

Добрий голос маєш:

Співай же їм, мій голубе,

Про Січ, про могили,

Коли

яку насипали,

Кого положили.

ПРО старину, про те диво,

Що було, минуло…

Утни, батьку, щоб нехотя

На ввесь світ почули

Що діялось в Україні,

За що погибала

За що слава козацькая

На всім світі стала!

Ідейний зміст твору полягає в зображенні болю й туги за героїчним минулим України:

Не вернуться запорожці, Не встануть гетьмани, Не покриють Україну Червоні жупани.

Твір багатий на художні засоби, серед яких епітети ( Мова хитра, слава голосна, правдива), у т. ч. й постійні (ворог лютий, лихо тяжке, море синє); порівняння (чайка скиглить літаючи, мов за дітьми плаче), синекдоха (кров ляха, татарина морем червоніла), метафора (нехай ще раз усміхнеться серце на чужині), уособлення {очерети у’Дніпрапитають: II “Де-то наші діти ділись, де вони гуляють?!)) та ін. Цікавою особливістю цього твору є використання фразеологізмів і прислів’їв (“правда не поляже”, “позички з’їли”), тавтології {чия правда, чия кривда і чиї ми діти), анафори:

Не вернуться сподівані, Не вернеться воля, Не вернуться запорожці… Настрою поета відповідають вдало вжиті риторичні фігури: питання, оклики, звертання:

Де ви забарились? Вернітеся!

Утни, батьку, орле сизий! Риторичні фігури підкреслюють марність сподівань, майже безнадію. Разом із тим саме в історичному минулому, як уважає поет, слава України, яка “не вмре, не поляже”:

Наша дума, наша пісня Не вмре, не загине… От де, люде, наша слава, Слава України! Віршовий розмір твору – чотиристопний хорей.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.50 out of 5)

Твір звернений до Г Квітки-Основ’яненка