Твір за п’єсою М. Горького “На дні”

У всі віки людина прагнула до пізнання свого “я”. Одна з основних, може бути, головних цілей мистецтва – розкриття цієї таємниці. Відкрити людині глибини його душі, зробити його краще, сильніше – у тій чи іншій мірі цього добивається кожен письменник. Особливо це властиво російській літературі з її глибинними морально-філософськими корінням. Проблему добра і зла, сили і слабкості людини намагалися розв’язати великі уми, люди, багато вистраждали і випробували, – Пушкін, Толстой, Достоєвський. М. Горький зіткнувся з цією проблемою

дуже рано. Вже в перших творах молодого письменника проявився не тільки неабиякий талант оповідача і художника, а й уміння відстоювати свої переконання. І пізніше досвід життя не притупив таланту, віра у свою правоту лише зміцніла. У зв’язку з цим виникає найважливіше питання: як дійсно сильна людина відноситься до оточуючих? Це одне з основних питань, відповідь на яке не може дати вся світова Література.

У більш пізніх творах Горький ускладнює питання: самотність серед людей – наслідок це сили або слабкості? І дає відповідь: сильний не може бути самотній, він завжди серед людей – нехай чужих йому

за духом, але які потерпають. І це розуміє Сатин після зустрічі з Лукою. Але погляди цих героїв все ж розходяться в головному. Лука вважає, що слабкий повинен знайти в житті опору і обов’язок сильного – допомогти йому в цьому. Сатин впевнений, що насправді сильному не потрібна опора і чекати кращого майбутнього в бездіяльності – не для справжньої людини.

Він приходить до цього переконання не відразу. Цілком можливо простежити за його розвитком по ходу п’єси. При першій зустрічі з мешканцями нічліжки видно, що перед нами люди глибоко страждають і самотні. Потрапивши на найбільш “дно” життя після багатьох поневірянь, вони стали безжальні до себе і до інших. Кожен замкнутий на своє горе й веде про нього нескінченний ний розповідь, не слухаючи нікого і не бажаючи бути почутим. Відповідь на скарги – сміх, знущання. Барона, що живе за рахунок Насті, лише бавлять її сльози і фантазії. Кліщ зневажає всіх, він, “робоча людина”, вирветься з нічліжки, він не такий, як всі її мешканці. І тільки після смерті Анни, продавши всі свої інструменти і втративши будь-яку надію, він розуміє і приймає їх як товаришів по нещастю.

Кожен герой п’єси шукає опору в ухилянні від жорстокої реальності. Наташа і Васька Попіл мріють про Майбутнє. Ганна сподівається на заспокоєння після смерті. Актор марить про минуле, з кожним разом розцвічуючи його все більш яскравими фарбами. Настя, у якої немає ні минулого, ні майбутнього, йде від сьогодення в уявний світ “чистої любові”. Лука спробував перенести їх мрії в реальний світ, і вони зазнали краху одна за одною. Адже ці мрії не полегшують реальності, а лише в малому ступені замінюють її. Всім їм залишається лише безпробудне пияцтво, бо пробудження страшно.

Тільки сильна людина, стверджував Горький, здатний дивитися в обличчя реальності. Але цілі у житті, без впевненості в своїх можливостях змінити світ він не здатний і не може протистояти негараздам. І ми бачимо людей сильних духом, але не знають боргу перед собою та оточуючими. Бубнов, якому багато дано, вже втратив себе. Барон знущається над всіма і швидко втрачає людські риси. Сатин лише на початку цього шляху. Хто знає, яка доля чекала його, не з’явися в нічліжці Лука. Недарма Сатин пізніше скаже, що Лука подіяв на-‘него, як кислота на потьмянілу монету. Сатин розуміє, що призначення сильного – не втішати страждають, а викорінять / страждання, зло. Це одне із самих твердих переконань Горького.

Для Горького сила – в прагненні вперед, “до свободи, до світла”. Лише гаряче серце і сильна воля, віра в перемогу допоможуть пройти цей шлях. І пам’ять про тих, хто на цьому шляху пожертвував собою заради інших, як зірки – іскри серця Дан-ко будуть висвітлювати дорогу що йде слідом.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Твір за п’єсою М. Горького “На дні”