Твір за оповіданням О. Генрі “Вождь червоношкірих”

Справжнє ім’я американського письменника О. Генрі – Вільям Сідней Портер (1862-1910). Коли Вільяму виповнилося три роки померла його мати. Портер-старший був лікарем, але згодом залишився без роботи, і сім’я почала злидарювати. У юнацькі роки Вільям працював помічником = аптеці, де бували мешканці маленького містечка. Він чув багато сумних і веселих історій, що згодом перетворились на сюжети його новел. Довелось Вільям-і побувати і в “країні” ковбоїв, у спекотливому Техаа. Там він до своєї “освіти” додав знання ковбойського життя.

Там же написав першу гумореску. Після одруження Вільям деякий час працював касиром у банк” Трапилось так, що його звинуватили у розтрат банківських грошей, і майбутній письменник змушени був шукати порятунку від в’язниці у різних амер канських штатах. Проте у в’язницю Вільям усе ж та потрапив. Звістка про хворобу дружини й дочки погзє нула його в горезвісне американське містечко, де йс заарештували й засудили. У в’язниці він знайшов літературний псевдонім – О. Генрі.

Щоб побачили світ твори, котрі народжувались за гратами, він почав підписувати їх псевдонімом і пересилати на волю. Минув

час,.і Вільям одержав довгоочікувану свободу. І відтоді всі свої сили, весь свій літературний талант присвятив творчості. В історію літератури письменник О.’Генрі увійшов як неперевершений майстер коротких гостросюжетних оповідань про звичайних.”маленьких” людей, котрі часто потрапляють у скрутне становище, часто плачуть і крізь сльози сміються, яким не щастить у житті, але вони не втрачають надії на хоча б один промінчик щастя. “Життя не трагедія і не комедія, – писав в одному з оповідань 0.Генрі. – В ньому змішалось і те, й інше. Високо над нами всесильні руки смикають за мотузку, і ось раптом наш сміх перехоплюється плачем, і дивний гомін веселощів уривається в нашу найглибшу скорботу. Ми – маріонетки – танцюємо і плачемо…” Здається, в цих словах є ключ до розуміння більшості творів американського письменника, зокрема – й до оповідання “Вождь Червоношкірих”, яке ви нещодавно прочитали.

Запитання та орієнтовні відповіді:

1. Чому опинились у штаті Алабама два невдахи-грабіжники Сем і Білл? (Вони вирішили викрасти сина есквайра Ебенезера Дорсета й отримати за нього викуп).

2. Хто був серед них першим? Хто вважав себе заводієм? Заводіякою був Сем. Від його імені розповідається історія викрадення розбишаки Джонні.

3. Чому зраділи мешканці містечка, коли почули про зникнення Джонні? Малий Дорсет порушував спокій обивателів, викликав обурення своїми хуліганськими витівками.

4.Чи є в тексті оповідання згадка про ці його “витівки”? (Про вчинки Джонні читач мусить здогадатися сам. О. Генрі допомагає цьому рядками з листа старого Дорсета: “Приходьте краще вночі, бо сусіди думають, що він пропав, і я не можу нести відповідальність за те, що вони зроблять з кожним, хто приведе Джонні додому”).

5. Чи була у “викрадачів” можливість схаменутись і не чинити злочин? Така можливість була, аби вони зрозуміли, кого “викрадають”. Ще на самому початку твору, коли вони тільки-но під’їхали на шарабані до будинку Дорсетів, Джонні “поцілив Віллу у самісіньке око куском цеглини”.

6. Яку гру вигадав Джонні? Чому після тієї гри здоровило Білл був занепокоєний? Джонні запропонував Біллу стати учасником гри в індіанців. Білл, не підозрюючи, якими можуть бути для нього наслідки, погодився. Джонні миттєво “перетворився” на індіанця, встромив у своє руде волосся два яструбиних пера. А Білл мусив стати “блідолицим” мисливцем Хенком – таке ім’я дав йому Джонні. Наприкінці гри “мисливець Хенк” потрапив у полон, до речі, тяжко втомлений, із синцями на ногах, а ранком Вождь Червоношкірих – так охрестив себе малий Дорсет – мав зняти з нього скальп.

7. Які жорстокі витівка малого Дорсета призвели до того, що здоровань Білл ледве не потрапив до божевільні? Вночі Вождь Червоношкірих, коли викрадачі поринали в глибокий сон, “підстрибував, хапався за свою рушницю і кричав Біллу: “Тихше, приятелю!”

Вранці Сем прокинувся від “жахливого, пронизливого вереску” і побачив, що “Вождь Червоношкірих сидів у Білла на грудях, ухопивши однією рукою його волосся”, а в другій руці він “тримав гострого ножа” і “недвозначно намагався зняти з Білла скальп, виконуючи вирок, який виніс йому увечері”. “Він засунув гарячу картоплину” за комір Біллу, а потім “роздавив її ногою”.

Аби не Сем, малий розбишака жбурнув би в Білла “каменюкою завбільшки майже з кокосовий горіх”. Зробив пращу, розкрутив її над головою – і “камінь завбільшки з яйце влучив Біллові якраз позаду лівого вуха”, після чого Білл “впав прямо у вогнище, на каструлю з гарячою водою для миття посуду”.

Знову втягнув Білла в гру… Цього разу Джонні “перетворився” на розвідника, котрий мусив попередити поселенців “про те, що йдуть індіанці”. А Білла він “перетворив” на… коня, стрибнув Біллові, коли той став навкарачки, на спину й лупцював його п’ятами в боки. Так він збирався проїхати на “коняці” щонайменше дев’яносто миль!)

8. Звідки міг дізнатися Джонні про незламних і жорстоких до білих завойовників індіанців? Хто розповів йому про благородних розвідників, котрі часто рятували “блідолицих” поселенців від індіанської помсти? Де почув він такі імена, як “мисливець Хенк”, “Зміїне Око”? (Либонь, він чув від когось про твори Фенімора Купера, бо навряд щоб він сам читав їх, а можливо, чув про індіанців, їхні легенди, Гайявату від самих індіанців, але про це немає згадки в творі О. Генрі).

9. Чому у нас така упевненість, що Джонні не читав роману Фенімора Купера “Останній із могікан”? (Джонні майже десять років, але запитання, які він ставить “викрадачам”, занадто наївні для його віку. Ось ці запитання: “Вітер дме тому, що дерева хитаються? А зірки гарячі? А чому апельсини круглі? Дюжина – скільки це буде?” А також він запитував у Білла, “чому нічого нема в дірках, чому дорога йде в обидві сторони і чому трава зелена”. До того ж Джонні двічі казав “викрадачам”: “Ненавиджу ходити до школи”. І либонь, не ходив на уроки або більшість з них пропускав).

10. Чи не намагались “викрадачі” приструнити Джонні? (“ми все ж таки заштовхали його на дно шарабана”; “Я відібрав у хлопчиська ножа і примусив його знову лягти”; “Я нам’яв йому вуха”; “Я вийшов з печери, піймав хлопчика і тряс доти, доки всі його веснянки не заторохкотіли одна об одну”; “Слухай, перестань бити мене ногами, а то я зараз встану і задам тобі перцю!”; “Я схопив його за комір і стягнув з гори”; “Я показав йому дорогу до міста і дав такого стусана, що він опинився футів, мабуть, на вісім ближче до міста”).

11. Як називає Білл хлопчика? (“ракета”, “чортеня”…)

Ось як звучить ця думка без скорочень: “Усі ми колись бавилися з чортеням, котре вистрибувало зі скриньки. На нього натиснеш – воно підскакує. Натиснеш сильніше – плигне вище. “Розчавиш” його кришкою – воно і її часом відкине”. “Чортеня на пружинці” – це умовна назва механізму смішного, який працює в оповіданні О. Генрі “Вождь Червоношкірих”. Будь-який фізичний “вплив” на Джонні з, боку “викрадачів” – і він “підстрибує” ще вище. Згадаймо: Білл “нам’яв йому вуха” – і Джонні змайстрував пращу, після чого Білл “впав прямо у вогнище”; Білл “схопив його за комір і стягнув з гори” – і Джонні вкусив його тричі “за великий палець” і так далі. Бувалець Сем і здоровань Білл не можуть приборкати малого розбишаку.

“Викрадачі” перетворились на І “втікачів”. Вони не тільки не отримали від Дорсета ви-1 куп за Джонні, ай заплатили йому за те, що він погоди-1 вся забрати сина додому. Сем і Білл пустилися навтікача, а за ними навздогін метнувся сміх. І сміх цей був сильніший за Вождя Червоношкірих: від нього ані втекти, ані сховатись.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.00 out of 5)

Твір за оповіданням О. Генрі “Вождь червоношкірих”