Твір з народознавства (Ірина Михайловсько. “Рушник”)

Наші предки любили прикрашати своє житло: розписували вибілені стіни й печі, різьбили ложки, віконниці, малювали ікони, плели мереживо, вишивали рушники, сорочки, наволоки. Жінки все своє життя супроводжували квітами – живими, засушеними, намальованими, вишитими. Велику цінність у кожній оселі мали вишиті рушники. Ними прикрашали вікна та двері, бо вони повинні були оберігати житло від домовиків. Часто на кінцях таких рушників можна було побачити зроблені – обереги – вишиті фігурки людей, що немовби взялися за руки й Не пускають злі

сили. Гордістю кожної української родини були рушники для образів. Для них брали найкраще тонке гарна вибілене полотно. Пишалася родина і вишитими рушниками, якими прикрашали картини, дзеркала, рамки з фотографіями. Дивлячись на ці рушники, кожен міг оцінити роботу жінок.

Та, мабуть, особливо любовно вишивали дівчата довгими зимовими вечорами сватальні рушники, які сватам треба буде потім подавати. Ще й судженого не знали, тільки долю загадували, мріяли, співаючи десь на вечорницях. Про рушники народ склав багато пісень, кожна з яких розповідає про сумне чи радісне в житті молодої дівчини:

То спасибі тобі,

ненько, Що будила раненько, А я слухала, вставала Та рушників напряла.

Раніше дівчата добре дбали про свій посаг, бо по тому, наскільки важкою була скриня в молодої, судили не тільки про дівчину, але й про весь рід.

“Різні візерунки вишивали на рушниках, бо вони мали особливе значення в житті людини. Так, наприклад, букет незвичайних квітів, що стоїть у вазі – “дерево життя”, – це символи радості, довголіття. Традиційні кольори, які є на рушниках, – червоний та чорний. Старі люди кажуть, що ще від древлянських племен ті кольори означають горе і радість. Є у Дмитра Павличка такі слова:

Два кольори мої, два кольори, Червоне – то любов, а чорне – то журба.

На всі випадки людського життя були раніше обрядові рушники. Без них не будували хату, бо на рушнику піднімали сволок, а потім із вдячністю дарували майстрам. Гостей зустрічали хлібом-сіллю на рушнику, в поле на оранку чи жнива без нього не виходили.

Ось і виявляється, що роль рушника в житті нашого народу величезна, бо він супроводжує людину від колиски до могили. Тому-то з такою любов’ю і пошаною ставиться до них наш народ. У творчості багатьох поетів як минулого, так і сучасності ми знаходимо теплі слова, присвячені материнському оберегу-рушникові:

Рідна мати моя, ти ночей не доспала, Ти водила мене у поля край села, і в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала, І рушник вишиваний на шастя, на долю дала…


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Твір з народознавства (Ірина Михайловсько. “Рушник”)