Твір-стаття в газету на морально-етичну тему публіцистичного стилю “Моя рідна українська мова”

“Як гул століть, як шум віків,

Як бурі подих – рідна мова,

Вишневих ніжність пелюстків,

Сурма походу світанкова,

Неволі стогін, волі спів,

Життя духовного основа”.

(М. Рильський)

Мова є справжньою скарбницею нашого народу та головною складовою життя кожної людини, запорукою її духовного розвитку та запорукою розвитку суспільства.

Серед людей, які нас оточують, можна зустріти жінок і чоловіків з різним рівнем освіти і культури, різною поведінкою і мовною культурою. Ці люди ставляться по-різному до того, як

розмовляють вони і до того, як розмовляють з ними. Деякі з них розуміють те велике значення слова, яке воно має у нашому житті, і дбають про рідну мову, плекають про неї, постійно збагачують свій словниковий запас, покращують свій мовний і культурний рівень та рівень спілкування з іншими людьми, тим самим збагачуючи і їхню мову. Не дарма кажуть – яка людина, така в неї й мова. Можна сказати і по-іншому – як людина розмовляє, такою вона й є в житті. Якщо уважно слухати таку людину, будь-яка розповідь з її вуст буде звучати як справжня музика, бо їхня мова барвиста і багата, пересипана прислів’ями, народними приказками
і дотепами. Така яскрава та грамотна мова завжди виблискує, начебто різнокольорові мерехтливі перли. Та є навіть малоосвічені люди, які настільки щирі душею і талановиті, які відчувають слово душею і від природи мають дуже тонке почуття рідної мови. Такі люди у всі часи були талановитими оповідачами та казкарями.

“Прислухайтесь, як океан співає –

Народ говорить. І любов, і гнів

У тому гомоні морськім. Немає

Мудріших, ніж народ, учителів;

У нього кожне слово – це перлина,

Це праця, це натхнення, це людина”.

(М. Рильський)

Однак є й такі люди, які, незважаючи на свою освіченість і зовні високий культурний рівень, зовсім не дбають про рідну мову. Вони не вважають потрібним правильно розмовляти та перейматися чистотою мови, вони недоречно та неохайно використовують слова та нехтують красою мови своїх предків. Такі люди можуть отримати декілька вищих освіт, але по-справжньому освіченими вони не стануть доти, доки не навчаться красиво та правильно розмовляти. Своїм невважливим ставленням до рідної мови ці люди виявляють свою духовну неповноцінність, свою байдужість до історії свого народу, до оточуючих їх людей.

Неповага до рідної мови – це, перш за все, неповага до героїчного минулого своєї країни, до її сучасного життя та до її майбутнього. Таким ставленням некультурні люди самі провокують неповажне ставлення та байдужість до себе з боку своїх нащадків. Нажаль, в сучасному суспільстві таких людей, які не неповажливо ставляться до рідної мови, які не вміють гідно користуватися нею, досить багато. Але їх не можна вважати повноцінними членами цього суспільства. Такі люди, на мій погляд, зовсім не розуміють усієї важливості історичного процесу та значення мови в цьому процесі, мови, без якої будь-який процес взагалі був би просто неможливим.

В славній багатовіковій історії нашого народу не було жодного видатного поета чи письменника, який би не прославляв рідну мову, свою любов до неї, який би не покладав на неї великих надій у майбутньому, бо доля нашого народу нерозривно зв’язана з долею його мови. Тому нам не слід нехтувати важливістю живого слова, треба добре вивчати рідну мову та прагнути підвищувати свій культурний і мовний рівень. Лише за таких умов кожен з нас зможе стати повноправним членом сучасного суспільства, лише за таких умов нам буде зрозумілий зміст фрази: “Яка людина, така в неї й мова”.

“Не бійтесь заглядати у словник:

Й е пишний яр, а не сумне провалля;

Збирайте, як розумний садівник,

Достиглий овоч у Грінченка й Даля.

Не майте гніву до моїх порад

І не лінуйтесь доглядати свій сад”.

(М. Рильський)


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.00 out of 5)

Твір-стаття в газету на морально-етичну тему публіцистичного стилю “Моя рідна українська мова”