Твiр-роздум з народознавства. Батькiвська хата

Кожна людина починається зi знання свого родоводу. А її корiння закладене в батькiвськiй домiвцi, в материнськiй пiснi.

Батькiвська хата – це те, що завжди згадується, сниться, що нiколи не забувається i грiє теплом спогадiв.

Усiх членiв сiм’ї завжди об’єднував живильний родинний вогник. Вiд матерi до доньки передавалися старанно вишитi рушники, сорочки; вiд батька до сина – земля, любов до неї, вмiння вiдчувати її бiль, чути її голос.

I до сьогоднi зберiгаються цi родиннi традицiї. Сiм’я, що не вберегла вогника, накликає на себе бiду. Вогонь здавна оберiгав оселю, бiля нього росли дiти, вiн вважався священним.

Ранiше бiля вогню довгими зимовими вечорами збиралися за вишиванням чи куделею. Тут, бiля родинного вогнища, навчали поважати свiй рiд, розповiдали про його старiйшин, про те, як вони жили, що робили, як спiвали пiснi. Тут навчали поважати людей, бути добрими, чуйними до своїх близьких, навчали дiтей допомагати один одному, любити одне одного. Зiбравшись усiєю родиною, вирiшували, як мають вiдзначати свята, як мають жити, щоб не було соромно перед людьми.

Хата дає селяниновi надiйний захист, оберiгає вiд негараздiв, дарує свiт.

Такi спiльнi зiбрання бiля родинного вогнища залишались у па-м’ятi людини на все життя як найсвiтлiша згадка про своє дитинство, про свою сiм’ю, про родиннi традицiї. Про це так гарно написав Андрiй Малишко:

Та де б

не ходив я в далекiй дорозi,

В чужiм чи у рiднiм краю,

Я згадую вогник у тихiй тривозi

I рiдну хатину свою.

Бо дивляться в далеч засмученi очi,

Хоч тiнь там моя промайне.

Бо свiтиться вогник у темнiї ночi,

Мов кличе додому мене!

Твiр з народознавства. Щоб велося од хлiба до хлiба

Початок жнив – зажинки – в усi часи були подiєю урочистою. Ряд магiчних дiй та обрядiв, якi при цьому виконувалися, мали забезпечи ти успiх у роботi, зiбрати урожай без втрат.

Зажинки починали у легкий день – вiвторок, п’ятницю. Колоски, скошенi першими, клали навхрест. Коли йшли додому, збирали їх i робили квiтку або хрест, який на Спаса освячували в церквi. Зерно берегли для засiву пiд наступний урожай. Вiдвар iз цих колоскiв вважався цiлющим при гоєннi ран вiд порiзiв. Жнива в давнину проводилися толокою, тобто кiлька сiмей об’єднувались, щоб спiльно по черзi обробити свої поля.

Цiкаво вiдбувалися зажинки у нас на Слобожанщинi. Спочатку стелили на полi скатертину, клали хлiбину – щоб велося од хлiба до хлiба. А тодi вже починали жати.

Закiнчувалася толока обiдом у господаря, жниварськими пiснями, в яких господарю дякували за шанобливе ставлення до працiвникiв, щедрий обiд i бажали щастя, благополуччя.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Твiр-роздум з народознавства. Батькiвська хата