Твір на вільну тему: Чому я люблю Батьківщину

Росія. При згадуванні цього слова перед моїми очами встає всьому найважливішому, найкрасивішому, найдорожчому серцю: прекрасна Природа, самобутні міста – перлини й, звичайно, люди – наша гордість, люди, чиї справи й подвиги прославили Росію, піднесли її ближче до неба, ближче до Бога, ближче до всього самого чудовому й світлому. Від місць, пов’язаних з ними, віє добротою, сердечністю, натхненністю, чимсь істинно росіянином. І часом виникає непереборне бажання побачити наші рідні, неповторні краси, стикнутися з луб’яний бревенчатой Руссю, з її великим минулим. Подорожуючи по Росії, подорожуєш у часі. Накладення епох дуже тісне, і кожна епоха чимсь заворожує, вабить. Перебуваючи в одним-єдиному місті, можна одночасно перебувати й у сучасному світі, і в часах Олександра Невського, Івана Грозного, Петра Великого. І тому все побачене в нашій країні не може не залишити відбитка в душі, особливо в росіянці. Подорож по Росії незабутно. Я ж хочу поділитися тим, що мене переповняє, а саме гордістю за нашу могутню й велику Батьківщину, хоча нехай вона й пішла впрошлое.

Звичайно ж подорож по Росії починається зі стародавньої Москви, з її серця – Червоної площі, храму Василя Блаженного, Кремля. Проходячи по Соборній площі повз дзвіницю Івана Великого, Архангельського собору, усипальниці російських князів і царів, почуваєш, як щось незвідане, моторошне

й у той же час страшно цікаве насувається на тебе, повністю охоплює. Як чудесний цей полон!

Москва як самотня красуня, зліплена з пороху:

Смола й дерево, цегла й мідь

Спорудилися містом прекрасним

Свята золотоглава Москва – вона, як символ забутої патріархальної Русі. Величезне число древніх храмів прикрашає її й без того прекрасна особа. А передзвін знаменитих московських дзвонів, що лунає із дзвіниць церков, просто вражає своєю чистотою й мелодійністю. Дзвона розмовляють між собою:

И міддю перегукнулися в ночі

Дзвона Великого Івана.

Дух стародавнього міста пронизує тебе, залишається з тобою. Світовідчування зовсім змінюється, стає більше піднесеним, більше чуйним до прекрасного. Древні міста, як казкові образи білих кораблів, вимальовуються на мальовничих височинах безбережного океану рідних полів і лісів

Володимир. З ім’ям цього міста зв’язані враження про оригінальну архітектуру російських церков. Перлина Володимира й всієї Росії – це Дмитриевский собор, самий витончений із всіх суздальських храмів. Єдиною його прикрасою служать численні орнаменти у вигляді людських фігурок, фантастичних звірів, Рослин. Стіни храму поцятковані рельєфними візерунками. Цей найцінніший пам’ятник давньоруської архітектури, сіючи сонячним світлом, залучає до себе своєю неповторністю численних туристів, У тіні Успенського собору Дмитриевский собор походить на дитину, прекрасної своєю природною красою. Ансамбль із двох соборів, розташовуючись на стрімчастому пагорбі, піднімається над всім містом. Складається таке враження, що от-от собори злетять угору – настільки витончен, легкими й ніжними створили їхні зодчі. Залишаючи Владимир, не можеш довго відірватися від стекол автобуса, дивлячись на свідків, що віддаляються, колишньої величі. Поїздка в автобусі від пам’ятника до пам’ятника – теж подорож, подорож по безкрайніх просторах, нескінченним дорогам. Скільки чудесного й невідомого зосереджено в доріг: села, люди, міста. Все це повільно пропливає за вікном, незнайом і дороге, залишаючи смутні спогади. Але найбільше вражають природа й храми, що розкинулися уздовж доріг. На багато кілометрів тягнуться ліси, діброви, поля, ріки й озера. І від самого далекого місця віє батьківщиною. Неповторною картиною пропливають березові гаї. Російська береза – витончен і ніжна – будить у серце найкращі якості. Береза – “добре” дерево, дерево непокірливої й гордої Русі:

Її до землі згинає злива, Майже нагую, а вона Рвонеться, гляне мовчазно – И дощ угамує у вікна. Але, тонку, її ламаючи, Із сили виб’ється… Вона, Видать, характером пряма, Комусь третьому вірна

Береза – дерево російської жінки, дерево нашого народу, доброю, гарного душею й тілом:

Берези чекають. Їхній аркуш

Напівпрозорий

Соромливо вабить і тягне погляд

Вони тремтять. Так діві молодої

И радісний і далекий її убір

Гаю починають рідіти, переміняються чагарником, і от на узліссі лісу виникає поселення – біле місто, що потопає в “напівпрозорому листі беріз” – Ростов Великий – місто-казка, місто-легенда. Він не схожий ні на яке інше місто. Ростовський кремль не піддається ніякому опису. Освітлений сонцем, відбиваючись в озері Неро, кремль схожий на казкове підводне місто. Ростовська дзвіниця – дуже граціозне спорудження. Вона просто зачаровує висотою й формами, розмірами й кількістю дзвонів. Ростовський ансамбль настільки унікальний, древен, гарний, естествен, що, дивлячись на ворота, здається, що через пару мінут здасться князь із княгинею й князівською дружиною. Від цього містечка з його монастирями, церквами, бревенчатыми хатами залишаються самі райдужні спогади. День у день мені постійно хочеться опинитися в цій чуді-казці

И от знову автобус, дорога, розлуки й зустрічі. Приходять і йдуть Ярославль, Тула, Смоленськ, Твер, Суздаль, Коломна, Клин, Александров, Боголюбов, Чехов, Кусково, Остафьево, Бородіно, Калуга, Серпухов. Кожне місто чимсь знаменитий, чудовий. Від кожного залишається щось особливе, що складається в одне ціле – те, що ми називаємо Руссю

Простори Росії безкрайні. Подорожувати по ній можна все життя, щораз відкриваючи в знайомих місцях щось нове. Російські міста такі всі різні й такі однакові. Загальне в них – це дух. А в наше аморальне божевільне століття хочеться перейнятися цим духом, хочеться билинного спокою. І, відвідуючи стародавні місця, кращати, добріше, прилучатися до багатовікової національної культури народу виникає велике бажання

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Твір на вільну тему: Чому я люблю Батьківщину